Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Хопти С.Ф.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

ЗакропивногоО.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 22 липня 2008 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір позики, згідно з яким вона передала відповідачці грошові кошти у розмірі 35 тис. доларів США строком до 1 січня 2009 року. 31 грудня 2008 року відповідачка частково повернула суму боргу у розмірі 15 тис. доларів США, про що зроблено запис у розписці. Проте відповідачка взяті на себе зобов'язання у повному обсязі не виконала та іншу частину позики не повернула, чим завдала їй моральну шкоду.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошові кошти за вищевказаним договором позики у розмірі 423 200 грн, інфляційні втрати у розмірі 136 905 грн 20 коп., 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 38 087 грн 99 коп. та моральну шкоду у розмірі 1 806 грн 81 коп., а всього 600 тис. грн.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у договорі позики між сторонами визначено строк виконання зобов'язання до 1 січня 2009 року, проте позивач звернувся до суду за захистом порушеного права з позовом лише у липні 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявила відповідачка.

Такі висновки судів є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону, а наданим доказам суд дав належну правову оцінку (ст. 212 ЦПК України).

Судом установлено, що 22 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 35 тис. доларів США строком до 1 січня 2009 року.

31 грудня 2008 року ОСОБА_4 частково повернула суму боргу 15 тис. доларів США, про що зроблено запис у розписці.

Проте ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання у повному обсязі не виконала та іншу частину позики не повернула.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідачкою заявлено про застосування строку позовної давності, що відповідає змісту ч. 4 ст. 267 ЦК України (а.с. 95, 96).

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) "Про судові рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що у разі колистрок для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом установлено, що відповідно до спірного договору позики, укладеного між сторонами, встановлено строк виконання зобов'язання - до 1 січня 2009 року, проте позивач звернувся з позовом лише у липні 2014 року, тобто через 5 років та 6 місяці, а, отже, з пропуском строку позовної давності, поважності причин пропуску такого строку позивачем не наведено, відповідних доказів не подано.

Ураховуючи викладене, суди на підставі ст. ст. 253- 255, 256, 257, 261 ЦК України, дійшли правильного висновку про застосування строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги щодо усної домовленості між сторонами про повернення позики у строк до 31 грудня 2011 року позивачкою не доведено, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України) та спростовуються розпискою, якою встановлено строк виконання зобов'язання до 1 січня 2009 року, а також поясненнями відповідачки та її заявою про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.