Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Іваненко Ю.Г.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що з 18 березня 2000 року по квітень 2005 року з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розлучення відповідач погодився добровільно виділяти кошти на утримання дитини, але на час подачі заяви вона не одержала від нього ніякої матеріальної допомоги.

Ураховуючи наведене, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі ј частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно на утримання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2006 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ј частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11 квітня 2006 року і до повноліття дочки, але не менше щомісячно 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року заочне рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ј частину доходів ОСОБА_4 на 500 грн щомісячно. У іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Змінюючи спосіб присудження аліментів, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з ј частину його доходів на тверду грошову суму - 500 грн, суд апеляційної інстанції посилався на нерегулярний дохід платника аліментів.

Проте з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з матір'ю.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що ОСОБА_4 не надає матеріальну допомогу на утримання дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року (789-12) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст. 184 СК України).

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.

До підстав визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.

Апеляційний суд вважав, що у місцевого суду не було передбачених законом підстав для стягнення аліментів у частці його доходів. Мотивуючи рішення посилався на те, що відповідач з 2006 року, будучи зареєстрованим підприємцем у Подільському районі м. Києва, доходів від підприємницької діяльності не отримував, мав нерегулярний дохід, що підтверджено відомостями наданими Державною податковою інспекцією Оболонського району м. Києва Головного управління Державної фіскальної служби.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою про апеляційне провадження.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд посилався на надану відповідачем інформацію з органів Державної фіскальної служби, яка стосується його доходів, як підприємця, разом із тим не витребував доказів про отримані ним доходи в цілому.

Крім того, поза увагою суду залишилися запереченням позивача

ОСОБА_3 на апеляційну скаргу відносно того, що рішення місцевого суду, ухвалене в даній справі, було звернуто до примусового виконання, а заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 5 травня 2015 року з ОСОБА_4 стягнуто пеню за прострочення аліментів.

Викладене свідчить, що апеляційний суд всупереч вимогам статей 303, 316 ЦПК України переоцінив наявні в справі докази, не витребував нових, не навів належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції та скасував законне рішення суду першої інстанції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, вірно застосував положення ст. 180 СК України та прийшов до правильного висновку, що відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків, зокрема щодо утримувати дитину до досягнення нею повноліття .

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, вірно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року скасувати, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2006 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.