Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання договорів недійсними, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсними договори фінансового лізингу від 13 серпня 2014 року № № 011028, 011029 та застосувати правові наслідки їх недійсності, зобов'язавши товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (далі - ТОВ "ЛК "Автофінанс") провернути сплачені ним кошти, що були спрямовані на організацію та виконання оспорюваних договорів.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що 13 серпня 2014 року між ним та відповідачем були укладені два договори фінансового лізингу № № 011028, 011029 на придбання двох автобусів "БАЗ А079.32.".

Позивач зазначав, що представник ТОВ "ЛК "Автофінанс" під час укладання спірних правочинів ввів його в оману щодо строку передачі предметів лізингу у користування, а також суми коштів, які підлягали сплаті в якості першого внеску, не надавши йому достатньо часу для прийняття свідомого рішення, чим порушив його права як споживача.

Посилаючись на те, що підписання оспорюваних договорів не відповідало його внутрішній волі внаслідок введення відповідачем його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 січня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсними договори фінансового лізингу № № 011028, 011029 від 13 серпня 2014 року, укладені між ОСОБА_4 та ТОВ "ЛК "Автофінанс".

Застосовано правові наслідки недійсності правочинів - зобов'язано ТОВ "ЛК "Автофінанс" повернути ОСОБА_4 кошти, що були спрямовані на організацію та виконання договорів фінансового лізингу № № 011028, 011029 від 13 серпня 2014 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "ЛК "Автофінанс" відхилено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 січня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "ЛК "Автофінанс", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За ч. 3 ст. 18 Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 61, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, та виходили з того, що ОСОБА_4, підписуючи спірні договори з умовами щодо строків отримання предметів лізингу та їх ціни, які є істотними відповідно до положень ст. ст. 638, 655, 691 ЦК України, внаслідок їх неналежного роз'яснення представником ТОВ "ЛК "Автофінанс" не знав про обсяг його фінансових зобов'язань перед відповідачем та не мав наміру укладати вказані правочини у наявній редакції, у зв'язку з чим дійшли обґрунтованого висновку, що договори мають відповідати імперативним приписам цивільного законодавства і сторони відступати від них не можуть, а тому наявні правові підстави для визнання їх недійсними відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 та від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.