Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Борисенко І.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 по справі № 804/6250/13-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 14.03.2013 № 0000961702.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 28.08.2013 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.09.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 177.2 статті 177, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено валові витрати за 2011 рік в розмірі 2011180,00 грн.;.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби складено акт від 15.02.2013 № 457/172/НОМЕР_1 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2013 № 0000961702, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 427375,75 грн, у тому числі 341900,60 грн. за основним платежем та 85475,15 грн за штрафними санкціями.

Фактичною підставою для прийняття спірного рішення став висновок податкового органу про нікчемність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Родоніт-М", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвентіс" за січень-квітень 2011 року.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки позивач має первинні документи стосовно спірних операцій.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з контрагентом-постачальником (Товариством з обмеженою відповідальністю "Родоніт-М"), судами не з'ясовано всі умови відповідного договору, специфіки господарської операції позивача з контрагентом, не перевірено як мала здійснюватися та оформлюватися поставка, у тому числі у які строки, в яких обсягах, хто проводив транспортування, як мав прийматися товар та у якому місці, не перевірено доводи відповідача щодо неможливості Товариством з обмеженою відповідальністю "Родоніт-М" виконати умови договору.

В той же час, з огляду на те, що відповідач в обґрунтування правомірності спірного податного повідомлення-рішення посилається на безпідставне формування витрат з метою заниження податкових зобов'язань за операціями з контрагентами-покупцями (Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвентіс"), суди повинні були перевірити відповідні доводи податкового органу, перевірити чи вплинули вони на донарахування за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням з урахуванням того, що за операціями з продажу товарів позивачем витрати не формувалися.

Із наведеного вбачається, що у справі залишилися недослідженими обставини справи щодо підстав нарахування зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за податковим повідомленням-рішенням від 14.03.2013 № 0000961702; не з'ясовано належним чином реальність придбання позивачем товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Родоніт-М".

Таким чином, судами попередніх інстанцій вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 по справі № 804/6250/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.