Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.

Суддів: Мороза В.Ф., Донця О.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сколівського районного суду Львівської області від 09 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Славської селищної ради, третя особа: ОСОБА_1, про скасування рішення, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Славської селищної ради, третя особа: ОСОБА_1, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати рішення Славської селищної ради від 24.04.2014 року № 1979 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства"; від 12.06.2014 року № 2024 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1."; від 12.06.2014 року № 2025 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства"; від 31.07.2014 року № 2092 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1."; від 31.07.2014 року № 2093 "Про скасування рішення № 1979 від 24.04.2014 року та № 2025 від 12.06.2014 року" в частині надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. 0,11 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 Сколівського району Львівської області із земель сільськогосподарського призначення; зобов'язати Славську селищну раду внести на розгляд чергової сесії питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,21 га у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_1 Сколівського району Львівської області.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю оскаржуваних рішень як таких, що прийняті з порушенням його прав, як співвласника житлового будинку.

Постановою Сколівського районного суду Львівської області від 09 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано рішення сесії Славської селищної ради Сколівського району Львівської області № 2024 від 2014 року "Про розгляд заяви ОСОБА_1.", № 2092 від 31.07.2014 року "Про розгляд заяви ОСОБА_1.", № 2093 від 31.07.2014 року "Про скасування рішення № 1979 від 24.04.2014 року та № 2025 від 12.06.2014 року" в частині надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. 0,11 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 Сколівського району Львівської області із земель сільськогосподарського призначення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

У зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 Сколівського району Львівської області на праві спільної часткової власності в рівних долях по Ѕ частині, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину, виданого Сколівською державною нотаріальною конторою Львівської області 23.12.1986 року та зареєстровано у встановленому порядку 29.08.1990 року.

Згідно довідки Славської селищної ради від 20.11.2008 року № 3400 за вказаним будинком закріплена земельна ділянка загальною прощею 0,21 га.

16.10.2014 року позивач звернувся до Славської селищної ради з заявою про безоплатну передачу земельної ділянки у спільну сумісну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 Сколівського району Львівської області, у задоволенні якої рішенням відповідача від 27.11.2014 року № 2281 було відмовлено.

Рішенням сесії Славсьвої селищної ради від 12.06.2014 року № 2024 "Про розгляд заяви ОСОБА_1." надано дозвіл ОСОБА_1 на детальне планування земельної ділянки пл. 0,9 га по АДРЕСА_1 під будівництво житлового будинку в с. Славське Сколівського району Львівської області.

Наступним рішенням від 12.06.2014 року № 2025 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. 0,09 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 із земель сільськогосподарського призначення.

Рішенням відповідача від 31.07.2014 року № 2092 "Про розгляд заяви ОСОБА_1.", затверджено детальний план території та надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл.0,09 га під будівництво.

Рішенням відповідача від 31.07.2014 року № 2093 "Про скасування рішення № 1979 від 24.04.2014 року, № 2025 від 12.06.2014 року", скасовано рішення Славської селищної ради № 1979 від 24.04.2014 року, № 2025 від 12.06.2014 року. Надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл.0,11 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 із земель сільськогосподарського призначення.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності оскаржуваних рішень, при прийнятті яких відповідачем було порушено права та законні інтереси позивача як співвласника житлового будинку.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду. Встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 91 Земельного кодексу Української РСР" від 08.07.1970 року, чинного на момент набуття позивачем та третьою особою права власності на житловий будинок, особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент момент прийняття відповідачем спірних рішень, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до положень статті 1225 Цивільного кодексу України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також - право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки Славської селищної ради від 20.11.2008 року № 3400 за будинком по АДРЕСА_1 Сколівського району Львівської області закріплена земельна ділянка загальною прощею 0,21 га.

Згідно свідоцтва про право на спадщину, позивач та третя особа є спадкоємцями належного померлій ОСОБА_3 на праві власності житлового будинку по АДРЕСА_1 Сколівського району Львівської області в рівних долях.

На час прийняття спадщини, та на час розгляду справи, земельна ділянка, закріплена за житловим будинком, розподілена не була.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язанні діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки приймаючи оскаржувані рішення про надання дозволу третій особі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на якій розташовано будинок, який у рівних частках перейшов у спадщину як позивачу, так і третій особі, - Славська селищна рада діяла з порушенням вимог чинного законодавства.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 (v010p710-10) положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена позиція колегії Вищого адміністративного суду України також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 19 січня 2016 року у справі за позовом прокурора Сокирнянського району Чернівецької області в інтересах держави до Михалківської сільської ради Сокирнянського району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення.

Так, у вказаній справі, предметом якої було рішення сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що висновок судів про те, що відповідач у спірних правовідносинах не здійснював владних управлінських функцій ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки у цих правовідносинах відповідач реалізував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сколівського районного суду Львівської області від 09 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.