Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Євтушенко О.І., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 14 січня 2016 року,

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 63 000,00 доларів США на термін до 11 липня 2017 року та зобов'язався повернути його, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, що встановлені кредитним договором.

Оскільки боржник ОСОБА_6 належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором від 11 липня 2007 року, у нього утворилась заборгованість в розмірі 33 006,12 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17 січня 2015 року становить 523 807,17 грн, яку позивач просив стягнути з боржника ОСОБА_6

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2007 року у розмірі 32 787,05 доларів США, що становить в еквіваленті 520 330,48 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 14 січня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення пені та штрафу скасовано, викладено другий абзац резолютивної частини в такій редакції: "Стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2007 року у розмірі 29 361,52 доларів США, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 23 378,48 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 5 983,04 доларів США, штрафу (фіксована частина) - 249,95 грн, штрафу (процентна складова) - 24 931,30 грн та пені в розмірі 32 658,56 грн".

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також суд дійшов висновку про застосування спеціальних строків позовної давності в частині стягнення пені.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення пені та штрафу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача ОСОБА_6 або його представників про застосування позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності. Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що пеня та штрафи підлягають стягненню у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 63 000,00 доларів США на термін до 11 липня 2017 року.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_6 умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 17 січня 2015 року становить 33 006,12 доларівСША, з яких: 23 378,48 доларів США - заборгованість за кредитом; 5 983,04 доларів США - відсотки за користування кредитом; 2 057,88 доларів СІІІА - пеня; 15,75 доларів США - штраф (фіксована частина); 1 570, 97 доларівСША - штраф (процентна складова).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами кредитного договору, а саме п. 4.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за даним договором, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з умовами кредитного договору (п. 5.4) сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за правопорушення, зокрема - порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував вищевказані норми матеріального права, а тому дійшов помилкового висновку про одночасне стягнення пені та штрафу.

Статтею 257 ЦК України установлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 258 ЦК для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, аналіз норм ст. 549 та ч. 2 ст. 258 ЦК дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах загального строку позовної давності за основною вимогою.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для застосування строку позовної даності, оскільки в матеріалах справи відсутня відповідна заява відповідача.

Однак такий висновок є помилковим, оскільки відповідач подавав заяву про застосування строку позовної давності ( а. с. 181), а тому апеляційний суд повинен вирішити даний спір з урахуванням вказаної заяви.

Також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до п. 4.1 кредитного договору від 11 липня 2007 року сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день платежу.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи даний спір, у мотивувальній частині рішення навів розрахунок пені із переведенням доларів США в національну валюту України - гривню за курсом, установленим НБУ на час виникнення заборгованості.

Однак, суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку помилково, без урахування вищевказаних вимог закону, оскільки пеня в даному випадку має обчислюватися в гривнях від суми простроченого платежу, визначеної за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а не на час виникнення заборгованості в цілому.

Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому рішення підлягає касуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 14 січня 2016 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.