Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Євтушенко О.І., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про повернення позики, за касаційною скаргою ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 жовтня 2012 року він дав у борг ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 481 100,00 доларів США зі строком повернення до 31 січня 2013 року, що підтверджується розпискою.

Оскільки відповідач 07 лютого 2015 року повернув лише частину боргу в сумі 10 438,00 доларів США, тому позивач, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з відповідача: основний борг у розмірі 470 662,00 доларів США, три проценти річних (ст. 625 ЦК України) - 38 117,61 доларів США, проценти за користування грошовими коштами (ч. 1 ст. 1048 ЦК України) - 180 995,47 доларів США, а всього 689 775,08 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28 вересня 2015 року становить 14 910 171,92 грн.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість по договору позики в розмірі 14 910 171,91 грн, яка складається із основного боргу в розмірі 10 173 825,55 грн, трьох процентів річних від суми заборгованості в розмірі 823 949,91 грн, відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 3 912 396,45 грн, а також судові витрати в розмірі 6 090,00 грн, а всього 14 916 261,91 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 3 912 396,45 грн скасовано та в задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено, а в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 загальної суми заборгованості по договору позики в розмірі 14 910 171,91 грн та судових витрат в розмірі 6 090,00 грн - змінено та зменшено розмір загальної суми заборгованості по договору позики до 10 997 775,46 грн і судових витрат до 3 654,00 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_8, просить скасувати ухвалене судове рішення апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та заперечення на неї, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав у повному обсязі, тому з нього має бути стягнуто залишок суми боргу, з урахуванням трьох процентів річних (ст. 625 ЦК України) та процентів за користування грошовими коштами (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки договором позики не передбачено сплату процентів за користування грошовими коштами та строк дії договору позики сплинув 31 січня 2013 року.

Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 31 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_7 взяв у борг у ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 481 100,00 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 31 січня 2013 року, що підтверджується борговою розпискою.

07 лютого 2015 року в рахунок часткового погашення богу ОСОБА_7 повернув ОСОБА_6 кошти в сумі 10 438,00 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним - якщо виконання позичальником зобов'язання обмежується поверненням боргу.

Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у статті 1048 ЦК України.

Так, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України (435-15) , іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України № 6-36цс14 від 02 липня 2014 року.

В даному випадку договором позики, який викладено у вигляді боргової розписки, не передбачено сплату процентів за користування грошовими коштами, однак позикодавець, звертаючись до суду з позовом про стягнення суми боргу просив також стягнути проценти за користування грошовими коштами в розмірі облікової ставки Національного банку України.

За таких обставин, суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно визначився з характером спірних правовідносин, належним чином з'ясував фактичні обставини у справі, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов до обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача суми боргу за договором позики з урахування процентів за користування грошовими коштами (ст. 1048 ЦК України) та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання зобов'язань (ст. 625 ЦК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вищевказаних вимог закону не врахував та не звернув уваги на те, що якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, позичальник зобов'язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення та доказів, наданих відповідачем та помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_8, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року скасувати, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2015 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.