Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Лінькова ІринаБорисівна, про визнання дійсним договору про зміну черговості одержання права на спадкування за законом та зміну розмірів часток у спадщині, визнання права на одержання свідоцтв про право на спадщину та внесення змін до свідоцтв про право на спадщину за законом за касаційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_4, в інтересах якої діє її представник - ОСОБА_5, на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 21 квітня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_10, який був їм двоюрідним дядьком, а відповідачам - двоюрідним братом. 12 вересня 2014 року між ними та ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено усний договір, за умовами якого відповідачі запропонували їм успадкувати 1/3 частку майна після смерті ОСОБА_10, а вони зобов'язались зібрати докази факту родинних відносин відповідачів зі спадкодавцем, що вони виконали. Таким чином, указували про те, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо усіх істотних умов вищевказаного договору про зміну черговості одержання права на спадкування та зміну розміру часток спадкоємців у спадщині, крім умов нотаріального посвідчення даного договору.

Позивачі зазначали про те, що у подальшому відповідачі заперечували факт укладення такого договору, унаслідок чого було порушено їх спадкові права.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просили визнати усний договір укладений між ними та ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 12 вересня 2014 року дійсним, визнати за ними право на одержання свідоцтв про право на спадщину за законом, внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 березня 2015 року виданого ОСОБА_6 та до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 березня 2015 року виданого ОСОБА_11, а саме: включити їх разом з відповідачами до спадкоємців майна зазначеного у свідоцтвах від 30 березня 2015 року, вказавши у цих свідоцтвах розмір частин майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 1/3 кожній, а їх частини по 1/6 кожній та указати у свідоцтвах, що вони видані також і на них по 1/6 частині кожній.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 21 квітня 2016 року, позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4., ОСОБА_5, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про те, що згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про те, що позивачі не довели існування домовленості між сторонами з усіх істотних умов договорупро зміну черговості одержання права на спадкування за законом та часткового або повного його виконання, а також прийняття відповідачами пропозиції, що є їх процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), також відсутні докази щодо ухилення відповідачів від нотаріального посвідченнятакого договору, що є обов'язковою юридичною умовою для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а виключно направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При цьому посилань на порушення норм матеріального права немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4, в інтересах якої діє її представник - ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 21 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.