Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Коротуна В.М.,

суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., ПоповичО.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2015 року,

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 03 липня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", назва якого була змінена на ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 250 000 дол. США зі сплатою 14 % річних, з кінцевим строком погашення заборгованості не пізніше 10 серпня 2023 року.

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язання з липня 2008 року АКБ "Укрсоцбанк" уклав із ОСОБА_3 іпотечний договір, згідно з яким останній передав в іпотеку позивачу у якості забезпечення виконання основного зобов'язання за договором кредиту, двокімнатну квартиру загальною площею 147,6 кв. м, житловою площею 39,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_4 зобов'язань за вищевказаним договором кредиту, утворилась прострочена заборгованість, яка станом на 20 липня 2015 року становила 584 922,05 дол. США, та складалась із: суми заборгованості за кредитом за період із 03 липня 2008 року до 19 липня 2015 року у розмірі 243 055,55 дол. США, суми заборгованості за відсотками за період із 11 листопада 2008 року по 13 липня 2015 року у розмірі 225 003,88 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 19 липня 2014 року до 19 липня 2015 року в розмірі 41 667,82 дол. США, пені за несвоєчасне повернення відсотків за період із 19 липня 2014 року до 19 липня 2015 року у розмірі 75 194,80 дол. США.

Таким чином, зважаючи на невиконання ОСОБА_4 зобов'язання щодо умов повернення кредитних коштів, ПАТ "Укрсоцбанк" просило суд стягнути заборгованість за вищевказаним договором кредиту в сумі 584 922,05 дол. США у рахунок предмета іпотеки, шляхом визнання права власності на іпотечне майно за банком.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за договором кредиту від 03 липня 2008 року, яка станом на 20 липня 2015 року становила 584 922,05 дол. США та складається із: суми заборгованості за кредитом за період із 03 липня 2008 року до 19 липня 2015 року в розмірі 243 055,55 дол. США, суми заборгованості за відсотками за період з 11 листопада 2008 року до 13 липня 2015 року в розмірі 225 003,88 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 19 липня 2014 року до 19 липня 2015 року в розмірі 41 667,82 дол. США, пені за несвоєчасне повернення відсотків за період з 19 липня 2014 року до 19 липня 2015 року в розмірі 75 194,80 дол. США, звернуто стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ "Укрсоцбанк" від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2015 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Проте не шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки, як просив позивач, а шляхом продажу предмета іпотеки.

Апеляційний суд скасовуючи рішення, зазначив, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, тому рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, а оскільки рішення суду оскаржив саме відповідач, тому посилаючись на розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відмову в позові.

Проте із вказаними висновками судів погодитися не можна, виходячи з наступного.

Встановлено, що 03 липня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", назва якого змінена на ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 250 000 дол. США зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном погашення, не пізніше 10 серпня 2023 року.

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язання 03 липня 2008 року АКБ "Укрсоцбанк" уклало з ОСОБА_3 іпотечний договір, згідно з яким останній передав в іпотеку позивачу у якості забезпечення виконання основного зобов'язання за договором кредиту: двокімнатну квартиру, загальною площею 147, 6 кв. м, житловою площею 39, 1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 04 жовтня 2002 року.

Згідно з п. 4.1 іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на іпотечне майно, посилаючись на положення Закону України "Про іпотеку" (898-15) та умови іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про іпотеку" в силу іпотеки іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Крім того, Законом встановлено, що особа (майновий поручитель), може передати в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Відповідно до ст. 11 Закону, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 6-124цс13).

У частині 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, проте при ухваленні судового рішення на вказані вимоги закону уваги не звернув, дійшов передчасного висновку про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не визначив вартість предмета іпотеки.

У силу наданих ст. 303 ЦПК України повноважень апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального справа або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, тому міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте в достатньому обсязі не перевірив законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, позовні вимоги банку фактично залишив не розглянутими.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.