563/1115/15-ц, Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 14.09.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 01 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 12 лютого 2016 року,

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним вище позовом, у якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 471,71 доларів США, що еквівалентно 179 684 грн 97 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 березня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений договір про відкриття карткового рахунку і обслуговування кредитної карти "Авторосрочка", на підставі якого остання отримала кредит у розмірі 10 тис. доларів США зі сплатою 1,21% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 25 березня 2010 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань, утворилась зазначена вище заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 01 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 12 лютого 2016 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТКБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що 30 березня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений договір про відкриття карткового рахунку і обслуговування кредитної карти "Авторосрочка", на підставі якого остання отримала кредит у розмірі 10 тис. доларів США для придбання транспортного засобу ГАЗ-2705, 2005 року випуску зі сплатою 1,21 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення до 25 березня 2010 року.

Звертаючись до суду із позовом, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 06 жовтня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 8471,71 доларів США, яка складається із 2 460,53 доларів США - заборгованості за кредитом, 2 408,59 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, 3 602,59 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зобов'язання між сторонами за кредитним договором припинені у зв'язку з його виконанням ОСОБА_3, проведеним належним чином, заборгованість погашена повністю. Свій висновок суд обґрунтовував наявністю довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" від 27 листопада 2009 року та листів банку на адресу начальника Острозького міжрайонного реєстраційно-екзаменаційного відділу Державної автоінспекції України в Рівненській області (далі - Острозький МРЕВ ДАІ України в Рівненській області) про зняття заборони з транспортного засобу.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції і не прийняв до уваги наявність рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року, оскільки це рішення не було надано суду першої інстанції.

Проте погодитися з висновками судів не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 11 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0011700-76) (далі - постанова Пленуму), у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Так, предметом даного позову є розмір заборгованості за кредитним договором, укладеним між сторонами 30 березня 2005 року.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із частиною 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Закон визначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має наперед встановленого значення.

Суди попередніх інстанції, вирішуючи спір, дійшли висновку про те, що ОСОБА_3 свої зобов'язання перед банком з погашення кредиту виконала повністю і банк претензій до неї не має.

При цьому, на порушення вимог процесуальних норм, суд апеляційної інстанції не надав оцінки наданим ОСОБА_3 доказам у сукупності з рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ПАТ "Акцент Банк" про звернення стягнення, яким установлено, що за кредитним договором від 30 березня 2005 року станом на 04 жовтня 2012 року існує заборгованість у загальному розмірі 53 166 грн 24 коп.

Вищезазначеним судовим рішенням у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 30 березня 2005 року у розмірі 53 166 гн 24 коп. звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль ГАЗ модель: 2705, рік випуску - 2005, тип ТЗ: вантажний фургон малотоннажний - В, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 шляхом опису та передачі зазначеного автомобіля позивачу з правом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Державної автоінспекції України, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

На його виконання судом було видано виконавчий лист.

Втім суд не з'ясував і не встановив, чи було виконане вказане вище судове рішення.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

На зазначене суди уваги не звернули.

Крім того, суд першої інстанції, як видно із судового рішення, надав перевагу і обґрунтував своє рішення, взявши до уваги копії довідки банку від 27 листопада 2009 раку та листів на ім'я начальника Острозького МРЕВ ДАІ України в Рівненській області від 11 червня та 27 листопада 2009 року про зняття заборони з транспортного засобу, проігнорувавши вимоги ст. 64 ЦПК України, якою визначено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подана копія письмового доказу, суд має право вимагати додання оригіналу.

Оригінали письмових доказів, як зазначено у статті 138 ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Незважаючи на зазначені вище вимоги процесуального закону, суд оригінали вказаних документів не витребував і не дослідив, прийняв їх ксерокопії як належний доказ у справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки та також указано, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди повинні надати належну оцінку всім доводам сторін у справі, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 01 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 12 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.