Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Завгородньої І.М., Савченко В.О., Парінової І.К., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року,

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"(далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ"Акцент-Банк"), ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 27 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі у розмірі 2 947 грн 21 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 12 % на рік, з кінцевим терміном повернення - 27 квітня 2008 року.20 жовтня 2010 року на забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ"Акцент-Банк" укладено договір поруки.

У зв'язку з порушенням позичальником умов договору, станом на 27 січня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 34 605 грн 63 коп., яку позивач просив стягнути.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами у повному обсязі не дотримано.

Судами встановлено, що 27 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 2 947 грн 21 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 12, 00 % на рік, з кінцевим терміном повернення - 27 квітня 2008 року.

20 жовтня 2010 року на забезпечення виконання зобов'язань за цим договором міжПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ"Акцент-Банк" укладено договір поруки.

У зв'язку з порушенням позичальником умов договору, станом на 27 січня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 34 605 грн 63 коп., яку позивач просив стягнути.

Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України). ЦК України (435-15) не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

У той же час, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Вирішуючи спір по суті, на порушення приписів ст. ст. 212, 303 ЦПК України суди на зазначене уваги не звернули та за відсутності в матеріалах справи заяви відповідача про застосування строків позовної давності, дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності.

Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі № 6-239цс14.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли фактичні обставини належним чином не встановлені та не перевірені, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.