Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Завгородньої І.М., Савченко В.О., Леванчука А.О., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта" про стягнення пені за час затримки сплати страхової виплати, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2016 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НСК "Оранта) про стягнення пені за час затримки сплати страхової виплати.

Посилався на те, рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2012 року із ВАТ "НСК "Оранта", правонаступником якого є ПАТ "НСК "Оранта, на його користь стягнуто страхове відшкодування у розмірі 12 000 грн та пеню у розмірі 14 952 грн.

Враховуючи те, що вказані виплати йому були перераховані страховою компанією лише 14 жовтня 2014 року, просив стягнути з відповідача на його користь пеню за несвоєчасну сплату страхової виплати у розмірі 8 952 грн, упущену вигоду у зв'язку із несвоєчасною сплатою страхової виплати у розмірі 9 000 грн, витрати за надання правової допомоги у розмірі 2 000 грн та витрати на оплату послуг банку у розмірі 20 грн.

Заочним рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ВАТ "НСК "Оранта", правонаступником якого є ПАТ "НСК "Оранта", на користь ОСОБА_6 пеню за несвоєчасну сплату страхового відшкодування у розмірі 8 952 грн, упущену вигоду у розмірі 9 000 грн, 2 000 грн витрат на правову допомогу та витрати на оплату послуг банку у розмірі 20 грн. Стягнуто з відповідача в дохід держави 243 грн 60 коп. судового збору.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.

Згідно з ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2012 року із ВАТ "НСК "Оранта", правонаступником якого є ПАТ "НСК "Оранта" на його користь стягнуто страхове відшкодування у розмірі 12 000 грн та пеню у розмірі 14 952 грн.

Страхове відшкодування та пеню ПАТ НСК "Оранта" фактично виплатило, як вбачається з апеляційної скарги 14 жовтня 2014 року. Разом з тим доказів такої сплати матеріли справи не містять.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування", ст. 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг.

Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

А відповідно до пункту 22 статті 1 цього ж Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Таким чином, на підставі аналізу вищевказаних правових приписів та урахуванням пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (v0005700-96) , можна зробити висновок, що до відносин, які регулюються нормами Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , належать, зокрема, відносини, які виникають при укладенні договору страхування.

У частині п'ятій статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" установлено, що в разі якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (статті 992 ЦК України).

А згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України "Про страхування" однією з істотних ознак договору страхування є визначення в ньому відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що положення щодо відповідальності страховика, закріплені в Законі України "Про страхування" (85/96-ВР) та главі 67 ЦК України (435-15) , є спеціальними нормами права, а в Законі України "Про захист прав споживачів" (1023-12) - загальними.

Розмір неустойки, як відповідальність страховика за договором страхування, має бути визначено у такому договорі. Якщо ж такий розмір не було визначено сторонами в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується частина п'ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи.

Отже, на підставі наведених правових приписів, принципу заборони притягати особу двічі за одне й те саме правопорушення, а також правил застосування конкуренції правових норм, за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи, страховик несе відповідальність у вигляді розміру неустойки, визначеного в договорі страхування (у разі відсутності визначення розміру в договорі - у розмірі, визначеному в Законі України "Про захист прав споживачів" (1023-12) ).

Також страховик несе відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (страховика) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитору (застрахованої особи) від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (застрахованій особі).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-126цс14.

Враховуючи наведене, апеляційний суд помилково зазначаючи про те, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2012 року на користь ОСОБА_6 вже було стягнуто пеню за прострочення сплати страхової виплати, оскільки рішення суд не охопило увесь період прострочення виплати, який, за свідченням самого відповідача, тривав до 14 травня 2014 року, та не врахувало позовної вимоги з посиланням на ст. 625 ЦК України.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення упущеної вигоди, ОСОБА_6 посилався на те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань та не сплатив йому своєчасно суму страхового відшкодування, яку він міг би покласти на депозитний рахунок та отримувати відсотки.

Однак, враховуючи те, що метою страхування є поновлення пошкодженого майна, внаслідок настання страхового випадку, то апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні вимог про стягнення упущеної вигоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 вересня 2012 року та 25 липня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договори про надання правової допомоги, відповідно до умов яких адвокат бере на себе зобов'язання на представництво інтересів позивача та надання правової допомоги у цивільних справа, які виникли у правовідносинах між ОСОБА_6 та ПАТ "НСК "Оранта".

Згідно з ч. 2 ст. 84 ЦПК України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах не може перевищувати 40 % встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до квитанції від 12 вересня 2014 року № 23 ОСОБА_6 сплатив адвокату ОСОБА_7 2 000 грн за надані послуги (а. с. 11).

Таким чином, апеляційний суд помилково відмовив позивачу у стягненні витрат на правову допомогу.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2016 року у частині позовних вимог про стягнення пені та судових витрат скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У іншій частині рішення апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.