522/31983/13 Про стягнення боргу за договором позики - 14.09.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Югтранс ЛТД" про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Югтранс ЛТД" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2016 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Югтранс ЛТД" (далі - ТОВ "МП "Югтранс ЛТД") про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 25 травня 2010 року між ним та відповідачем було укладено договір безпроцентної зворотної позики, згідно з умовами якого він останньому частинами надавав кошти у строкове володіння, а саме 16 листопада 2010 року в касу підприємства було внесено 70 000 грн, з яких 39 000 грн - на виконання умов договору від 25 травня 2010 року, 31 000 грн - на виконання умов усного договору позики. Загальна сума внесених коштів на виконання зазначених договорів становить 381 000 грн. Крім того, 15 квітня 2011 року на розрахунковий рахунок підприємства він вніс 120 500 грн. Зазначає, що борг за договором позики від 25 травня 2010 року та усними договорами від 16 листопада 2010 року та від 15 квітня 2011 року відповідач не повернув, не зважаючи на його письмове прохання від 16 квітня 2012 року, у зв'язку з чим просив задовольнити позов.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "МП "Югтранс ЛТД" на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції в сумі 540 293 грн 04 коп., 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення - 38 766 грн 93 коп.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ТОВ "МП "Югтранс ЛТД" просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зобов'язань за договорами позик від 25 травня 2010 року, від 16 листопада 2010 року та від 15 квітня 2011 року не виконав, а тому повинен повернути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду, зазначивши про відповідність рішення суду вимогам матеріального та процесуального права.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Такий правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справах № 6-63цс13 та від 18 листопада 2015 року № 6-187цс15, які згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

За приписами ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування та кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи містять копію договору безпроцентної зворотної позики від 25 травня 2010 року, відповідно до якого позивач надав позику відповідачу на суму 350 000 грн (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.1 зазначеного договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути суму позики, вказану у п. 2.1 цього договору не пізніше 25 грудня 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач заявляв, що за погодженням сторін позика надавалася частинами, зокрема: 26 травня 2010 року, 27 травня 2010 року, 15 червня 2010 року, 17 червня 2010 року, 21 червня 2010 року, 29 червня 2010 року, 06 липня 2010 року, 30 липня 2010 року, 29 вересня 2010 року та 16 листопада 2010 року.

Проте, за змістом укладеного між сторонами договору не можна прийти до висновку, що сторони узгодили графік надання позики.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами укладено три договори позики, однак, як зазначає й сам позивач, договори від 15 квітня 2010 року та від 16 листопада 2010 року укладені в усній формі, а відтак зобов'язання за такими мають бути виконані. Зазначене заперечується відповідачем.

Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Так, нормами ЦК України (435-15) встановлена форма укладення такого виду правочину як позика, а тому висновки суду про наявність усних договорів є недостатньо обґрунтованими та передчасними.

Згідно з п. 1.3 Розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (z0790-11) , касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. До обов'язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача. У грошових чеках, заявах на видачу готівки, на підставі яких видається клієнтам готівка, незалежно від суми, за винятком реалізації пам'ятних та інвестиційних монет, мають зазначатися дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює, найменування документа, серія, номер і дата його видачі, найменування установи, що його видала. У прибуткових, видаткових та прибутково-видаткових касових ордерах на приймання та видачу готівки працівникам банку (філії, відділення) зазначаються прізвище, ім'я, по батькові отримувача, найменування та номер документа (посвідчення/перепустки). Крім обов'язкових, касові документи можуть містити й додаткові реквізити, потрібні для здійснення окремих касових операцій, визначених банком. Реквізити в усіх касових документах заповнюються згідно з правилами, зазначеними в додатку 16 до цієї Інструкції.

Із наданих позивачем квитанцій, на які він посилається на підтвердження обставин передачі грошових сум відповідачу на виконання умов договорів позики, вбачається, що інформація у графах "код платника" та "код отримувача" зазначена "13903494", виходячи з чого можна прийти до висновку, що реквізити платник й отримувач належать однієї особи.

Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних підприємців ідентифікаційний код ТОВ "МП "Югтранс ЛТД" - 13903494. При цьому, в графі "платник" зазначено "Югтранс ЛТД, ОСОБА_2".

В апеляційній скарзі ТОВ "МП "Югтранс ЛТД" зазначало про наведене вище, проте такі доводи залишилися поза увагою суду.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; доводи та заперечення сторін належним чином не перевірив; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовими нормами, якими вони регулюються; належним чином не вмотивував та не обґрунтував свого висновку щодо відповідності рішення суду першої інстанції вимогам закону та наявності підстав для задоволення позовних вимог.