2-897/2009 Про розірвання договору іпотеки - 14.09.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про розірвання договору іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року,

У 2009 році ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), у якому просив розірвати договір іпотеки від 04 грудня 2006 року № ZRWGK00000091, який було укладено між ним та відповідачем з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 04 грудня 2006 року № ZRWGK00000091. Вимоги обґрунтовано тим, що 04 грудня 2006 року він уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з відстрочкою платежу, за яку мав сплатити кошти протягом трьох банківських днів. З метою купівлі вказаної квартири позивач уклав із ЗАТ КБ "ПриватБанк" вищевказаний договори кредиту та іпотеки. Проте зобов'язання зі сплати коштів за придбану квартиру ним виконані не були, у квартирі продовжував проживати попередній власник, якого судовим рішенням від 07 липня 2008 року було поновлено в праві власності на зазначену квартиру.

Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2009 року позов задоволено. Розірвано договір іпотеки від 04 грудня 2006 року № ZRWGK00000091, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Житомирське регіональне управління" ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3

Цивільну справу № 2-897/09 за позовом ОСОБА_3 до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору іпотеки було знищено за спливом строку зберігання, що підтверджується листом Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2015 року.

У травні 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із заявою про перегляд заочного рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2009 року.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2015 року судове провадження у вищевказаній цивільній справі було відновлено з власної ініціативи суду, зобов'язано ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" протягом двадцяти днів з дня отримання копії ухвали надати усі документи (або їх копії), які подавалися ними або були отримані ними під час розгляду цивільної справи.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 липня 2015 року відновлено судове провадження у цивільній справі № 2-897/09 за позовом ОСОБА_3 до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору іпотеки в частині заочного рішення цього ж суду від 20 липня 2009 року (а. с. 29, 30).

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 04 грудня 2006 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з відстрочкою платежу, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов'язався сплатити кошти протягом трьох банківських днів у зв'язку із отриманням позики у банку.

04 грудня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір № ZRWGK00000091, відповідно до умов п. 1.1 якого останній отримав кредит у розмірі 90 900 грн для придбання вищевказаної квартири та 16 362 грн на сплату страхових платежів.

З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору 04 грудня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № ZRWGK00000091, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором купівлі-продажу до 29 травня 2008 року не виконав, у зв'язку із чим попередній власник квартири - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання указаного вище договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 липня 2008 року визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_4 Встановлено незаконне набуття ОСОБА_3 вказаної квартири.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 28 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції було скасовано й ухвалено нове рішення про відмову у позові за необгрунтованістю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 серпня 2011 року рішення судів обох інстанцій скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 травня 2012 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 04 грудня 2006 року.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 15 липня 2015 року дане рішення скасоване й ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4 за безпідставністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили із того, що на час укладення спірних договорів кредиту та іпотеки, ОСОБА_3 не був власником квартири АДРЕСА_1 та згідно з положеннями ст. ст. 317, 319 ЦК України не мав права розпоряджатися належним ОСОБА_4 майном.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на наступне.

Підстави для розірвання договору передбачено у ст. 651 ЦК України, зокрема, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (ч. 3 ст. 653 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду, має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору іпотеки.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" визначено вичерпний перелік для припинення іпотеки, а саме: іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі, якщо іпотекодавець не відновив її.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 212, 213, 303, 315 ЦПК України зазначених норм закону не врахували, не взяли до уваги, що обставини, на які позивач посилався як на підставу розірвання спірного договору іпотеки, зокрема, несплата ним коштів за договором купівлі-продажу квартири, яка є предметом іпотеки, та поновлення у подальшому права власності попереднього власника на неї, не є правовою підставою у розумінні ст. ст. 651, 652 ЦК України для розірвання такого договору, при цьому вимоги про визнання договору іпотеки недійсним чи його припинення, позивачем не заявлялися.

Крім того, судами попередніх інстанції не встановлено фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, належним чином не перевірено, за ким на момент вчинення оспорюваного договору іпотеки було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, та якими доказами це підтверджується, й відповідно дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.