344/8016/15-ц Про витребування майна із чужого незаконного володіння - 14.09.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна із чужого володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, обґрунтовуючи вимоги тим, що 29 жовтня 2014 року він видав довіреність на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6 на розпорядженням автомобілем марки "ВМW 740і", 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що зареєстрований у центрі державної автомобільної інспекції 2601 та належить йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3. 09 грудня 2014 року вказану довіреність було скасовано та відповідно відповідачі повинні були повернути зазначений автомобіль. Проте добровільно повернути майно відповідачі відмовилися. Посилаючись на викладене, позивач просив витребувати із чужого незаконного володіння вищевказаний автомобіль.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2015 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, повернути ОСОБА_3, автомобіль марки "ВМW 740і", 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2015 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_7, просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 29 жовтня 2014 року ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6 видав довіреність на розпорядження автомобілем марки "ВМW 740і", 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, що зареєстрований у центрі державної автомобільної інспекції 2601 та належить йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а. с. 57).

На забезпечення виконання відповідачами повноважень за договором доручення, передбачених у довіреності від 29 жовтня 2014 року, посвідченої нотаріусом Мачкур А.А. 29 жовтня 2014 року за реєстровим № 1265, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Згідно з умовами вказаного договору, ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання забезпечити виконання повноважень за виданою позивачем довіреністю та повернення автомобіля у випадку припинення дії виданої довіреності (а. с. 3).

Також встановлено та вбачається із листа приватного нотаріуса Івано-Франківського нотаріального округу Мачкур А.А. від 09 грудня 2014 року № 104/01-16, що довіреність на право розпорядження спірним транспортним засобом, переданим у володіння ОСОБА_5, ОСОБА_6, скасовано, про що повідомлено довірителів (а. с. 4).

Відповідно до заяви від 19 червня 2015 року, направленої на адресу суду, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 готові передати автомобіль марки "ВМW 740і", 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_3, для чого останньому необхідно прибути за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11).

31 серпня 2015 року ОСОБА_3 було направлено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заяву, у якій позивач зазначив його контактний номер телефону та просив відповідачів повідомити про час та місце, де можна отримати спірний автомобіль (а. с. 37).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі втратили право користування спірним автомобілем та володіють ним без належної правової підстави, оскільки власник цього автомобіля ОСОБА_3 скасував довіреність на право користування та розпорядження вказаним автомобілем, яка була видана на ім'я відповідачів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, ОСОБА_3 обрано спосіб захисту свого порушеного права, який не відповідає суті правовідносин, що виникли між сторонами.

Проте погодитися із таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на наступне.

За змістом положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. ст. 317, 391 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона(представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, який видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Отже, аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

З огляду на наведені норми матеріального права суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на захист свого порушеного права власності на належний йому автомобіль "ВМW 740і", 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 шляхом витребування його з володіння відповідачів, оскільки останні отримали право користування та розпорядження ним на підставі довіреності, яка 09 грудня 2014 року була скасована ОСОБА_3

Таким чином, висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні позову на підставі ст. 16 ЦК України не ґрунтуються на законі та наявних у матеріалах справи доказах.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, колегія судів дійшла висновку, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права, а тому скасоване апеляційним судом помилково.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_7, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року скасувати, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2015 року залишити в силі.