Про стягнення заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії - 14.09.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_5, на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року,

У липні 2010 року відкрите акціонерне товариство "БанкФінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк Фінанси та Кредит") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що 06 червня 2008 року між банком та відповідачем було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 42-03/08-ДД, згідно з умовами якого останній отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості та платності кредитні кошти з розміром кредитного ліміту у розмірі 4 305 грн шляхом відкриття карткового рахунку позичальника, на якому обліковуються операції здійснені з використанням карти № НОМЕР_1, з терміном повного погашення - 05 квітня 2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом. Банк виконав свої зобов'язання за вказаним договором у повному обсязі, видавши ОСОБА_4 кредитні кошти у розмірі 4 220 грн. Позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, про що попереджався позивачем листом від 14 травня 2010 року. За період дії кредитного договору відповідач здійснив погашення заборгованості за процентами у розмірі 1 452 грн 70 коп. та 67 грн 30 коп. - заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом. Станом на 17 червня 2010 року загальна сума заборгованості відповідача склала 5 287 грн 54 коп., з яких: 4 220 грн - заборгованість за кредитом, 1 367 грн 54 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на його користь з відповідача вищевказану заборгованість.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ВАТ "Банк Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2008 року № 42-03/08ДД у розмірі 5 287 грн 54 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_5, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 06 червня 2008 року між ВАТ "Банк Фінанси та Кредит" ОСОБА_4 було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 42-03/08-ДД, відповідно до умов якого банк надав позивальнику в тимчасове користування шляхом відкриття карткового рахунку відновлювальної кредитної лінії, на якому обліковуються операції здійснені з використанням картки № НОМЕР_1, з розміром кредитного ліміту 4 305 грн з терміном повного погашення заборгованості до 05 квітня 2010 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами (а. с. 7-10).

Банк виконав свої зобов'язання за вказаним договором у повному обсязі, здійснивши перерахунок відповідачу кредитних коштів у розмірі 4 220 грн.

ОСОБА_4 скористався кредитними коштами, проте свої зобов'язання з їх повернення належним чином не виконував, про що позивач повідомляв його листом попередженням від 14 травня 2010 року (а. с. 21, 22).

За період дії кредитного договору відповідачем було сплачено 1 452 грн 70 коп. - заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами та 67 грн 30 коп. - заборгованості по сплаті комісії за користування кредитними коштами.

Станом на 17 червня 2010 року загальний розмір заборгованості відповідача складає 5 287 грн 54 коп., із яких: 4 220 грн - заборгованість за кредитом, 1 367 грн 54 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами (а. с. 23).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідач порушив умови кредитного договору, не сплачував обов'язкові щомісячні платежі, що відповідно до підписаного ним договору (ст. ст. 3, 627 ЦК України), ч. 2 ст. 1050 ЦК України є підставою для дострокового стягнення кредитних коштів. При цьому, суди зазначили, що розмір заборгованості за кредитним договором визначено відповідно до умов договору та положень закону, а відповідачем не доведено належними та допустимими доказами неправильність наданого банком розрахунку.

Проте погодитися із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна з огляду на таке.

Згідно зі ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на безпідставність позовних вимог, оскільки позивачем належним чином не підтверджено наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором, та зазначав про необхідність проведення експертизи документів фінансово-кредитних операцій.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому ст. 212 ЦПК України визначено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 143 ЦПК України визначено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, зокрема, не встановив відповідність наданого банком розрахунку кредитної заборгованості фактичним даним та матеріалам справи, не перевірив та у своєму рішенні не зазначив період, за який здійснюється стягнення, з чого складається сума заборгованості, яка стягується, не надав оцінки правильності чи хибності розрахунку наданої позивачем заборгованості, і власних розрахунків цієї суми не навів; судом також не спростовано доводи та заперечення ОСОБА_4 щодо невідповідності зазначеного банком розміру заборгованості дійсним обставинам справи, зокрема, посилання боржника на те, що у наданому банком розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором не відображено кошти, внесені ним на погашення кредитної заборгованості, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями квитанцій (а. с. 86-94).

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на порушення ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України не звернув на це уваги, не надав належної правової оцінки обставинам, якими ОСОБА_4 обґрунтовував свої заперечення щодо позовних вимог банку.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в справі № 6-190цс15.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами першої та апеляційної інстанції повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.