Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 9 грудня 2015 року,

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви позичальника, в якій указано, що вона разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами є таким договором, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 6 900 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Ураховуючи, що позичальник належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 525 грн 18 коп.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 9 грудня 2015 року, у позові ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, оскільки строк дії картки визначено 31 травня 2008 року, а з позовом банк звернувся у листопаді 2013 року.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду. При цьому послався на те, що положення п. 5.12 Умов та Правил надання банківських послуг щодо встановлення позовної давності тривалістю 5 років є порушенням ст. 259 ЦК України. При цьому апеляційний суд зазначив, що факт продовження користування відповідачем карткою не впливає на строк позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.

Судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви позичальника, в якій указано, що вона разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами є таким договором, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 6 900 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Станом на 31 серпня 2013 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором складає 10 525 грн 18 коп.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна давність.

Згідно із ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Отже, оскільки останній платіж відповідачем здійснено у 29 лютого 2008 року, перебіг трирічного строку позовної давності щодо місячних платежів почався після несплати останньою чергового платежу (31 березня 2008 року), а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (31 травня 2008 року), проте банк до суду звернувся лише у листопаді 2013 року, тобто зі спливом строку позовної давності, про застосування якого в районному суді просила відповідач.

Апеляційний суд правильно не взяв до уваги положення п. 5.12 Правил користування платіжною карткою щодо встановлення позовної давності тривалістю 5 років, оскільки вони не містять підпису відповідача, а в заяві позичальника від 27 грудня 2007 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові № 6-1926цс15 від 4 листопада 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Отже, висновки судів є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які судами вірно застосовані, а поданим сторонами доказам дана правильна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи судами не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків судів не спростовують, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 9 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.