Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, який у подальшому уточнив, посилаючись на те, що 1 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір оренди майна з правом викупу, за умовами якого він передав, а відповідач отримав у строкове платне користування майно (обладнання-аксесуари), що знаходиться у приміщенні кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, з наступним переходом права власності на це майно до відповідача.

Згідно умов вказаного договору загальна вартість майна становить 221 тис. грн, що в еквіваленті за курсом 13 грн за 1 долар США на момент підписання договору становить 17 тис. доларів США. Відповідач за договором зобов'язався своєчасно сплачувати орендну плату у розмірі не менше 3 900 грн, що в еквіваленті становить 300 доларів США по курсу Національного банку України на момент розрахунку щомісячно, що здійснюється шляхом передачі грошових коштів та оформленням розписки про їх отримання. Згідно акту прийому-передачі від 1вересня 2014 року відповідач отримав майно за договором та здійснював щомісячні платежі згідно договору до липня 2015 року.

Проте останні шесть місяців, з липня 2015 року по січень 2016 року,відповідач ухилився від сплати орендної плати, а також не розраховується за майно, яке фактично привласнив та використовує на власний розсуд. На його неодноразові звернення до відповідача про необхідність сплатити борг останій не реагував.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_5 на його користь суму боргу з договором оренди майна з правом викупу від 1 вересня 2014 року, яка становить 50 400 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 50 400 грнборгу за договором оренди майна з правом викупу від 1 вересня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, вірно застосувавши положення ст. ст. 526, 762 ЦК України та умови договору, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку, про те що відповідач порушив умови договору оренди майна з правом викупу та допустив заборгованість за період з липня 2015 року по січень 2016 року, яка визначена згідно з умовами договору (п. 4.1) та вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Посилання касаційної скарги на те, що судами невірно витлумачено умови договору (п. 4.1) безпідставні, оскільки відповідач вимог про тлумачення правочину не заявляв (ст. 213 ЦК України), зміст та направленість договору судами враховано вірно.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, порушень норм ЦПК України (1618-15) , які б вплинули на законність судових рішень не наведено.

Отже, судові рішення є законними і обґрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.