Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., - розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року,

У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним 04 січня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором перед позивачем в частині повернення кредитних коштів, у останнього виникла заборгованість, яка станом на 14 серпня 2014 року становить 3 142 167,29 грн, що складається з: суми заборгованості за кредитом - 1 846 122,27 грн, суми заборгованості за процентами за користування кредитом - 1 296 045,02 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року, позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 39.29-50/560к станом на 14 серпня 2014 року у розмірі 3 142 167,29 грн, що складається із: суми заборгованості за кредитом - 1 846 122,27 грн, суми заборгованості за процентами - 1 296 045,02 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 04 січня 2007 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_4 було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 39.29-50/560к (а.с.12), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальникові грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового використання. Відповідно до п.1.1.1. кредитного договору встановлено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами - траншами, зі сплатою 12,25 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості до 161 500,00 доларів США згідно графіку змін максимального ліміту заборгованості, та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 03 січня 2022 року на умовах визначених договором.

Пунктами 1.2., 2.1., 2.2. кредитного договору передбачено, що видача траншів кредиту на поточні потреби проводиться шляхом видачі готівки з позичкового рахунку № НОМЕР_1 в Печерському відділенні КМФ АКБ "Укрсоцбанк" в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату отримання траншу. Моментом (днем) надання траншу кредиту вважається день списання кредитних коштів з позичкового рахунку в сумі відповідного траншу кредиту. Моментом (днем) повернення траншу кредиту вважається день зарахування на позичковий рахунок кредитора суми траншу кредиту. (п.2.3.).

Згідно з п.п.2.4., 2.5., 2.6. кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з передостаннього робочого дня попереднього місяця по день, що передує двом останнім робочим дням поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 25 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, на рахунок № НОМЕР_2 в Печерському відділенні КМФ АКБ "Укрсоцбанк", а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі. У випадку, якщо 25 число місяця є неробочим днем, то позичальник зобов'язаний сплатити суму кредиту та нарахованих відсотків, згідно п.2.4. цього Договору, попередній робочий день. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом в періоді (28-29-30-31/360). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином та надав позичальникові кредитні кошти шляхом видачі коштів в межах максимального ліміту на відповідну дату, а саме: 04 січня 2007 року - 75 000,00 доларів США, 22 березня 2007 року - 136 000,00 доларів США, 26 квітня 2007 року - 25 000,00 доларів США, 14 травня 2007 року - 55 000,00 доларів США, 19 липня 2007 року - 10 000,00 доларів США, 01 серпня 2007 року - 72 652,00 доларів США, 15 січня 2008 року - 150 724,00 доларів США.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог відповідно до вимог ст.ст. 212- 215 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодися й апеляційний суд, визначившись вірно з характером спірних правовідносин, встановивши в повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого останній допустив заборгованість за цим договором.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-780цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, з дотриманням вимог, передбачених ст.ст. 212- 215, 303, 315 ЦПК України, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, правильно зауважив про те, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися із заявою про застосування строків позовної давності під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Частиною першою статті 232 ЦПК України, передбачено, що заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Судами встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 33). У заяві про перегляд оспорюваного заочного рішення (а.с. 42), апеляційній скарзі (а.с. 103-105) та касаційній скарзі відповідач наголошує на тому, що він був відсутній під час судового розгляду, проте доказів про поважність причин своєї неявки до суду не надав.

Доводи касаційної скарги зводяться фактично до переоцінки доказів, і не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року та ухвала колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.