Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2016 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 04 січня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Грошові зобов'язання станом на 30 листопада 2014 року позичальник не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 23 273,50 грн., яка складається із 14 602,81 грн. заборгованості за кредитом, 31 135,62 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 107,21 грн. заборгованості за комісією за користування кредитом, 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 1 084,45 грн. штрафу (процентна складова).

Враховуючи викладене, ПАТ "ПриватБанк" просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 273,50 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 18 220,18 грн. у погашення заборгованості за кредитним договором від 04 січня 2008 року, яка станом на 30 листопада 2014 року становить: за відсотками - 14 528,52 грн., за комісією - 2 107,21 грн., штраф - 500 грн. і 1 084,45 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачем порушено умови кредитного договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка і підлягає до стягнення на користь останнього.

Такі висновки колегія суддів вважає правильними і такими, що узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.

Судами встановлено, що 04 січня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір про надання ОСОБА_3 кредиту у розмірі 15 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку "Універсальна" із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість станом на 30 квітня 2011 року в розмірі 27 156,59 грн., що складалася із заборгованості за кредитом - 14 602,81 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 10 284,42 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 500 грн., штрафу (фіксованої частини) - 500 грн., штрафу (процентної складової) - 1 269,36 грн.

Судами також встановлено, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2011 року фактично не виконано.

Станом на 30 листопада 2014 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором від 04 січня 2008 року становить: 14 528,52 грн. за відсотками, 2 107,21 грн. за комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1 084,45 грн. - штраф (процентна складова).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до частин 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

За положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Звернення до суду з вимогою про повернення всіх сум за договором позики у зв'язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або в разі реального повернення йому коштів.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) , а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, яка згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2011 року відповідачем не виконано, а тому позивач має право на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) , а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, в межах строку позовної давності.

Встановлено, що місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення позову частково. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, а при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків місцевого та апеляційного судів не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.