Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Іваненко Ю.Г., Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про припинення іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року,

Уберезні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 червня 2008 року між нею та ПАТ "Універсал Банк" було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А., відповідно до умов якого в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 5 червня 2008 року № BL 4608, вона передала в іпотеку відповідачу двокімнатну квартиру № АДРЕСА_1, загальною площею 44,7 кв. м, яка належала їй на праві власності.

25 листопада 2014 року вона отримала письмову вимогу від відповідача, в якій вимагалось усунути порушення за кредитним договором та сплатити прострочену заборгованість у розмірі 44 213,27 доларів США.

З даною вимогою вона не погодилася, оскільки при нарахуванні заборгованості банком з 26 червня 2008 року застосовувалася процентна ставка у розмірі 15,25 % річних, хоча при укладенні договору іпотеки розмір процентної ставки за кредитним договором становив 14 % річних.

У зв'язку із збільшенням обсягу відповідальності без відповідних змін до іпотечного договору на підставі положень ч. 1 ст. 559 ЦК України ОСОБА_4 просила визнати договір іпотеки від 5 червня 2008 року припиненим.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 526 ЦК України передбачено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених законом.

Тобто, закон визначає вичерпний перелік підстав для припинення іпотеки.

Суди першої та апеляційної інстанції, встановивши, що позивач звертаючись до суду із даним позовом, як на підставу для припинення іпотеки посилається на положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначені положення ст. 559 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин за договором іпотеки, що виникли між сторонами, оскільки іпотекодавець несе відповідальність за виконання позичальником своїх зобов'язань лише в межах вартості майна, переданого в іпотеку, а спеціальний закон, який регулює даний вид правовідносин, не передбачає припинення поруки у разі зміни забезпеченого зобов'язання, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_4

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими й правильність вищезазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, відхилити, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.