Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач), суддів: при секретарі: Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., Борілло Ю.В., за участю представників сторін, -

розглянувши в порядку касаційного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Державної фіскальної служби (далі - ДФС) України про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ДФС України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року, -

6 листопада 2015 року Якових Є.В. в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 19 жовтня 2015 року № 807 в частині звільнення ОСОБА_5 з посади начальника Головного управління (далі - ГУ) ДФС у Миколаївській області, поновити ОСОБА_5 на посаді начальника ГУ ДФС у Миколаївській області та зобов'язати відповідача виплатити йому грошове утримання за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний наказ є незаконним, винесений всупереч діючих норм трудового законодавства. У ДФС України не було правових підстав для звільнення ОСОБА_5 із займаної посади, адже він особисто не скоював порушень службової дисципліни, вказані порушення вчинені керівниками районних Державних податкових інспекцій (далі - ДПІ) у Миколаївській області. Показники роботи ГУ ДФС у Миколаївській області за перевірений період часу є задовільними, а виявлені в ході проведеної перевірки окремі недоліки по організації роботи вказаного управління не можуть бути підставою для звільнення його з посади.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні ОСОБА_5 з посади начальника ГУ ДФС у Миколаївській області був встановлений факт порушення ним службової дисципліни. Порушення, зазначені в акті про результати перевірки органів ДФС у Миколаївській області з окремих питань організації роботи від 1 жовтня 2015 року № 1831/99-99-14-01-02-20 (3518/8) (далі - акт перевірки від 1 жовтня 2015 року), вказують на неналежне виконання начальником ГУ ДФС у Миколаївській області своїх обов'язків щодо вжиття дієвих заходів щодо запобігання корупційних правопорушень відносно керівництва ГУ ДФС у Миколаївській області та підпорядкованих ДПІ області, забезпечення ефективної організації роботи підрозділу правової роботи, підпорядкованих ДПІ з відпрацювання суб'єктів господарювання, у тому числі задіяних у схемах руху сумнівного ПДВ, які здійснюють реалізацію товарів, відмінних від придбаних, формування сумнівного податкового кредиту за рахунок ризикових суб'єктів господарювання. Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність звільнення ОСОБА_5 з посади начальника ГУ ДФС у Миколаївській області за одноразове грубе порушення трудових обов'язків згідно пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП (322-08) ) України.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката Якових Є.В. про залишення частини позовних вимог без розгляду - задоволено. Постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 19 жовтня 2015 року № 807 про звільнення ОСОБА_5 з посади начальника ГУ ДФС у Миколаївській області. Поновлено позивача на посаді начальника ГУ ДФС у Миколаївській області. Позовні вимоги ОСОБА_5 у частині нарахування та виплати грошового утримання за час вимушеного прогулу - залишено без розгляду.

Ухвалюючи таке рішення апеляційний суд вказав, що матеріали справи не містять, а відповідачем не доведено вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов'язків, та наявність причинного зв'язку між невиконанням ним трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення та стали підставою для припинення публічної служби відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України, а тому звільнення ОСОБА_5 з посади начальника ГУ ДФС у Миколаївській області відбулося без законної підстави, що свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

У касаційній скарзі ДФС України, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року.

Представником позивача подано заперечення на зазначену касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_5 наказом ДФС України від 12 вересня 2014 року № 460-о був призначений в порядку переведення на посаду начальника ГУ ДФС у Миколаївській області.

На виконання розпорядження ДФС України від 11 вересня 2015 року № 283-р "Про проведення перевірки" з 15 вересня 2015 року по 30 вересня 2015 року було проведено перевірку територіальних органів ДФС у Миколаївській області щодо виконання розпорядчих документів, відпрацювання суб'єктів господарювання різних ступенів ризику, забезпечення виконання індикативних показників, адміністрування податків та зборів з юридичних і фізичних осіб та з інших питань, про що складено акт перевірки від 1 жовтня 2015 року.

Перевіркою встановлено численні недоліки та порушення в організації роботи територіальних органів ДФС у Миколаївській області.

Про результати проведеної перевірки була складена доповідна записка на ім'я Голови ДФС України, якою пропонувалось звільнити ОСОБА_5 з посади начальника ГУ ДФС у Миколаївській області за одноразове грубе порушення - за порушення вимог пунктів 3, 4, 5, 11 Положення про Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, затвердженого наказом ДФС України від 21 серпня 2014 року № 61, (далі - Положення про ГУ ДФС у Миколаївській області) у частині незадовільної організації роботи та контролю, що призвело до невжиття дієвих заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням щодо працівників ГУ ДФС у Миколаївській області та підпорядкованих ДПІ області, забезпечення ефективної організації роботи, зокрема, підрозділу правової роботи з підготовки та супроводження справ у судах і ведення претензійно-позовної роботи; підпорядкованих ДПІ з відпрацювання суб'єктів господарювання, у тому числі задіяних у схемах руху сумнівного ПДВ, які здійснюють реалізацію товарів, відмінних від придбаних, формують сумнівний кредит за рахунок ризикових суб'єктів тощо.

19 жовтня 2015 року Головою ДФС України прийнято наказ № 807 "Про результати перевірки", підпунктом 1.1 пункту 1 якого за одноразове грубе порушення на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України звільнено із займаної посади начальника ГУ ДФС у Миколаївській області ОСОБА_5

За приписами статті 30 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII державна служба може бути припинена, у тому числі, за загальними підставами, передбаченими КЗпП України (322-08) .

Стаття 40 КЗпП України визначає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а стаття 41 цього Кодексу - додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

При роз'ясненні цієї норми, Верховний Суд України у пункті 27 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) (з подальшими змінами і доповненнями) "Про практику розгляду судами трудових спорів" вказав на те, що вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним завдано (могло бути завдано) шкоду.

У зазначеній нормі йдеться про одноразове порушення трудових обов'язків, а не про триваюче, що може потягти за собою застосування дисциплінарних стягнень і звільнення з інших підстав.

Отже, важливим елементом застосування цієї норми КЗпП України (322-08) є звільнення керівника за порушення, яке є одноразове, а не тривале, системне, що може бути підставою для звільнення за інших підстав. Разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі, вчинену саме разово (одну дію або бездіяльність).

Рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове грубе порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити перелік або систему порушень, за які був звільнений керівник, а лише одноразове грубе порушення, бажано, конкретних трудових обов'язків.

Звільняючи позивача з посади начальника ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, відповідач підставою такого звільнення в оспорюваному наказі від 19 жовтня 2015 року № 807 вказав на порушення ОСОБА_5 вимог пунктів 3, 4, 5, 11 Положення про ГУ ДФС у Миколаївській області у частині незадовільної організації роботи та контролю, що призвело до невжиття дієвих заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням щодо працівників ГУ ДФС у Миколаївській області та підпорядкованих ДПІ області, забезпечення ефективної організації роботи, зокрема, підрозділу правової роботи з підготовки та супроводження справ у судах і ведення претензійно-позовної роботи; підпорядкованих ДПІ з відпрацювання суб'єктів господарювання, у тому числі задіяних у схемах руху сумнівного ПДВ, які здійснюють реалізацію товарів, відмінних від придбаних, формують сумнівний кредит за рахунок ризикових суб'єктів тощо.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що при вирішенні даного позову зазначені обставини судом першої інстанції не встановлювалися, та факти порушення, що стали підставою для звільнення позивача із займаної посади, викладені в оспорюваному наказі, належним чином перевірені не були. Звільняючи ОСОБА_5 з посади начальника ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, відповідач не навів у наказі від 19 жовтня 2015 року № 807 про звільнення позивача конкретного одноразового грубого порушення ним трудових обов'язків. Акт перевірки від 1 жовтня 2015 року, висновки якого стали підставою для прийняття оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_5, також не містять даних про одноразове грубе порушення позивачем трудових обов'язків, за котре він міг би бути звільнений за пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України. Належних та допустимих доказів на підтвердження факту звільнення ОСОБА_5 саме за одноразове грубе порушення, відповідачем надано не було.

Крім цього, суд апеляційної інстанції відмітив, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги обставини, що позивач під час знаходження на посаді начальника ГУ ДФС України у Миколаївській області до дисциплінарної відповідальності не притягувався, а також не звернув увагу на наказ ДФС України "Про підсумки роботи органів ДФС за січень-травень 2015 року" від 6 липня 2015 року № 469, згідно з яким недоліків роботи територіальних органів ДФС із виконання індикативних показників доходів та залучення до оподаткування резервів, до позивача, як до керівника виявлено не було.

Вимоги до змісту постанов та ухвал суду наведені у статтях 163, 165 КАС України. Зокрема, у резолютивній частині постанови зазначається висновок про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні (пункт 4 частина 1 статті 163 КАС України). Ухвали виносять у випадках, передбачених статтями 155, 157 КАС України, в тому числі, коли провадження у справі закривається, або позовна заява залишається без розгляду. Помилка, допущена апеляційним судом, яка виразилась у винесенні одного судового рішення (постанови), в якій в одній частині позовні вимоги залишено без розгляду, в решті позов задоволено, не дає підстав до скасування судового рішення з мотивів порушення норм процесуального права, оскільки таке порушення не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Крім того, суд касаційної інстанції відповідно до частини 2 статті 220 КАС України переглянув рішення апеляційного суду в межах касаційної скарги.

Разом з тим, в резолютивній частині постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року слід змінити дату прийняття Одеським окружним адміністративним судом постанови з 5 жовтня 2015 року на 23 грудня 2015 року, як помилково зазначену лише в резолютивній частині.

Згідно статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 225, 230, 232 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України - задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 березня

2016 року - змінити, в резолютивній частині вказаної постанови апеляційного суду змінити дату прийняття Одеським окружним адміністративним судом постанови з 5 жовтня 2015 року на 23 грудня 2015 року, як помилково зазначену.

В решті постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.