374/448/13-ц Про поділ майна подружжя - 07.09.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2016 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона в період з 16 січня 1998 року до 30 червня 2011 року перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу вони придбали: квартиру АДРЕСА_1, автомобіль "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1. Поділити набуте майно добровільно не можуть.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, доповнивши позовні вимоги, просила суд: провести поділ спільного майна подружжя, збільшивши розмір її частки у спільному сумісному майні подружжя до 2/3; визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в рахунок її 2/3 часток автомобіля; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1; припинити право власності відповідача на належну йому 1/3 частку в квартирі та стягнути з неї на його користь грошову компенсацію в рахунок належної йому частки.

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та просив суд поділити спільне майно подружжя - квартиру АДРЕСА_1, визнавши право власності на 1/2 частку квартири за кожним, а автомобіль "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1, виключити зі спільного майна подружжя, яке підлягає поділу, оскільки був викрадений та вибув з їхнього законного володіння.

Також ОСОБА_4 просив суд визнати спільною сумісною власністю майно, набуте під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з липня 2011 року до червня 2013 року, а саме: автомобіль "Хонда Сівік", 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, загальною вартістю 120 тис. грн.; стягнути з ОСОБА_3 на його користь 1/2 частку вартості вказаного автомобіля в розмірі 60 тис. грн.; поділити рухоме майно в натурі, виділивши йому: шафу-купе 2-польну вартістю 2 тис. грн, шафу-купе 3-польну, вартістю 2 тис. грн, телевізор "Самсунг" вартістю 3 тис. грн, мікрохвильову піч вартістю 500 грн, морозильну камеру вартістю 1 500 грн, акваріум вартістю 1 тис. грн, дзеркало настінне вартістю 500 грн, всього на загальну суму 10 500 грн; виділивши ОСОБА_3: шафу-купе 3-польну вартістю 3 тис. грн, диван-ліжко вартістю 3 500 грн, домашній кінотеатр вартістю 1 тис. грн, телевізор "Самсунг" вартістю 2 тис. грн, холодильник "Снайге" вартістю 2 тис. грн, хлібопічку вартістю 1 700 грн, пральну машину "Індезіт" вартістю 2 тис. грн, всього на загальну суму 15 200 грн; стягнути з ОСОБА_3 на його користь різницю вартості рухомого майна в розмірі 2 350 грн; газову плиту та кухонні меблі залишити в спільному користуванні; стягнути з ОСОБА_3 на його користь судові витрати.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 30 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Збільшено розмір її частки у спільному сумісному нерухомому майні подружжя, а саме в квартирі АДРЕСА_1 до 2/3 часток.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1, вартістю 254 538 грн 86 коп.

Припиненоправо власності ОСОБА_4 на невиділену в натурі 1/3 частку квартири № 1 за вищевказаною адресою. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в розмірі 84 846 грн 29 коп., внесену на депозитний рахунок Ржищівського міського суду Київської області. Повернуто ОСОБА_3 з депозитного рахунку Ржищівського міського суду Київської області надмірно внесені грошові кошти в розмірі 42 422 грн 71 коп.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на автомобіль "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1, середньоринковою вартістю 79 656 грн 50 коп.

Припиненоправо власності ОСОБА_3 на невиділену в натурі 1/2 частку автомобіля "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1, загальною середньоринковою вартістю 79 656 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в рахунок її 1/2 частки автомобіля "Фіат - 230", державний номерний знак НОМЕР_1, в розмірі 39 828 грн 25 коп.

У решті позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, ухвалено нове рішення, яким її позов задоволено частково. Визнано спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку вказаної квартири за кожним. Визнано спільним майном подружжя автомобіль "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1, середньоринковою вартістю 79 656 грн 50 коп. та визнано за кожним з подружжя право власності на 1/2 частку автомобіля. У порядку поділу майна подружжя залишено у власності ОСОБА_4 автомобіль "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1, припинивши право власності ОСОБА_3 на 1/2 його частку. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію за належну їй 1/2 частку вартості автомобіля в розмірі 39 828 грн 25 коп. У решті позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 щодо поділу автомобіля скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання спільним майном подружжя автомобіля.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Отже,судове рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 не оскаржується, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядається.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами, однак врахував інтереси неповнолітнього сина сторін, який проживає з матір'ю, для належного забезпечення його фізичного й духовного розвитку та відступив від засад рівності часток подружжя, припинивши при цьому на підставі ч. 2 ст. 365 ЦК України право власності ОСОБА_4 на 1/3 частку спірної квартири, зі стягненням на його користь грошової компенсації, та визнавши право власності на квартиру за ОСОБА_3

Також суд поділив автомобіль "Фіат - 230", проте не вбачав підстав для збільшення частки ОСОБА_3 у цьому майні, залишивши його у власності ОСОБА_4 та стягнувши на користь ОСОБА_3 компенсацію за належну їй 1/2 частку вартості автомобіля.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 та частково задовольняючи її позов, визнав спірну квартиру спільним сумісним майном подружжя та визнав право власності на 1/2 її частку за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зазначивши, що останній проживає в квартирі, іншого житла не має, тому сторони не позбавлені можливості вирішити питання щодо користування приміщеннями квартири. Крім того, в порядку поділу майна подружжя залишив у власності ОСОБА_4 автомобіль "Фіат - 230", припинивши право власності ОСОБА_3 на 1/2 його частку та стягнувши на її користь відповідну компенсацію.

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішенняапеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 16 січня 1998 року до 30 червня 2011 року, від якогомають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 30 червня 2011 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано, сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено на утриманні та вихованні матері - ОСОБА_3

Згідно з договором купівлі-продажу від 10 січня 2004 року ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1.

У 2004 році сторони придбали автомобіль "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1, який зареєстровано на ім'я ОСОБА_4

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Проте апеляційний суд, вирішуючи питання щодо спірного автомобіля, не врахував, що згідно з довідками Кагарлицького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області автомобіль "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1, був викрадений, тому відсутній на час поділу майна подружжя.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) (чч. 1, 2, 4 ст. 71 СК України).

Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених ст. 365 ЦК України.

Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із ч. 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Отже, у разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених ч. 5 ст. 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року № 6-2811цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував та дійшов передчасного висновку про припинення права власності ОСОБА_3 на 1/2 спірного автомобіля "Фіат - 230", стягнувши на її користь відповідну компенсацію, яка не була внесена ОСОБА_4 надепозитний рахунок суду.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України не з'ясував належним чином всіх фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не надавналежної правової оцінки зібраним у справі доказам і доводам сторін, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо поділу між сторонами автомобіля "Фіат - 230" не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення в частині цих позовних вимог з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Так, щодо позовних вимог у частині поділу між сторонами квартири, то під час розгляду справи в цій частині апеляційним судом не були порушені норми матеріального чи процесуального права, оскільки, зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6-68цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При цьому апеляційний суд врахував, що ОСОБА_4 заперечував проти грошової компенсації за належну йому частку в квартирі, посилаючись на те, що він проживає в спірній квартирі та іншого житла не має.

У зв'язку з цим доводи касаційної скарги ОСОБА_3 є безпідставними,висновків суду не спростовують, нею не доведено наявність підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, як і підстав, передбачених ч. 3 ст. 70 СК України, про збільшення її частки в майні подружжя.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336 - 338, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - автомобіля "Фіат - 230", номерний знак НОМЕР_1, скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.