364/1364/15-ц Про визнання заповіту нікчемним та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - 07.09.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Володимирецька районна державна нотаріальна контора Рівненської області, про визнання заповіту нікчемним та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Володарського районного суду Київської області від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 29 березня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати нікчемним заповіт ОСОБА_5, який складено 15 лютого 2012 року на ім'я ОСОБА_4 та посвідчено секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, та зареєстровано в реєстрі за № 8; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 на спадкування Ѕ частини земельної ділянки площею 5,40 га, розташованої в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_5

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_5, після смерті якої він звернувся до нотаріальної контори для прийняття спадщини. 28 листопада 2012 року державним нотаріусом Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області на його ім'я видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Так, згідно із вказаним свідоцтвом позивач успадкував наступне майно: земельну ділянку площею 5,40 га, розташовану в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після оформлення позивачем спадщини він дізнався, що ОСОБА_4 звернувся до Володимирецького районного суду Рівненської області із позовом до нього та Володимирецької районної державної нотаріальної контори Рівненської області про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину із тих підстав, що покійна ОСОБА_5 за свого життя залишила заповіт на його ім'я, посвідчений 15 лютого 2012 року секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області та зареєстрований у реєстрі за № 8. Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 травня 2013 року Володимирецьку районну державну нотаріальну контору Рівненської області зобов'язано внести зміни до виданого на ім'я ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину, за якими ОСОБА_3 і ОСОБА_4, кожен із них, успадкував по Ѕ частини вищевказаної земельної ділянки. Однак позивач не погоджується із тим, що ОСОБА_4 є спадкоємцем після смерті його дружини, вважаючи нікчемним вказаний заповіт, а ОСОБА_4 таким, що не отримав прав на спадкування зазначеного спадкового майна.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 22 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 березня 2016 року, позов задоволено.

Визнано нікчемним заповіт ОСОБА_5, який складено 15 лютого 2012 року на ім'я ОСОБА_4, посвідчено секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області та зареєстровано в реєстрі за № 8.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 на спадкування Ѕ частини земельної ділянки площею 5,40 га, розташованої в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_5

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Проте оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального права не відповідають.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що заповіт, на підставі якого ОСОБА_4 успадкував майно ОСОБА_5, не був зареєстрований у спадковому реєстрі; хоча в цьому заповіті міститься лише запис про те, що його було посвідчено 15 лютого 2012 року секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 8. Однак згідно з наданим до суду витягом із журналу реєстрації нотаріальних дій Виконавчого комітету Довговільської сільської ради за 2012 рік така нотаріальна дія, як посвідчення 15 лютого 2012 року сільською радою заповіту ОСОБА_5, не вчинялася, відповідні записи в журналі про це відсутні.

При цьому суд зазначив, що надана відповідачем інформаційна довідка зі спадкового реєстру не підтверджує того, що заповіт від 15 лютого 2012 року, на підставі якого відповідач успадкував частину майна ОСОБА_5, було зареєстровано в спадковому реєстрі, натомість, як зазначив суд, відповідно до вказаної довідки 19 листопада 2012 року, тобто вже після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця, в реєстрі зареєстровано заповіт ОСОБА_5, який датовано не 15 лютого 2012 року, а 15 березня 2012 року.

Такі обставини, як відсутність у реєстрі нотаріальних дій сільської ради запису про посвідчення заповіту від 15 лютого 2012 року, відсутність двох ідентичних його примірників, а також відсутність реєстрації такого заповіту у спадковому реєстрі, суд вважав прямим порушенням вимог щодо встановлених форми та процедури посвідчення заповіту, тому дійшов висновку про визнання його нікчемним відповідно до вимог ст. 1257 ЦК України, у зв'язку із чим задовольнив похідні позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_4 на спадкування Ѕ частини земельної ділянки площею 5,40 га, розташованої в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_5

Однак із вказаними висновками погодитися не можна, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, після смерті якої залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки площею 5,40 га, що розташована в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

28 листопада 2012 року Володимирецькою державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_3 - чоловіка ОСОБА_5 - оформлено свідоцтво про право на спадщину, як на спадкоємця першої черги за законом.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 04 червня 2014 року, зобов'язано Володимирецьку районну державну нотаріальну контору внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Володимирецькою державною нотаріальною конторою, шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину, змінивши цілу частку спадкового майна, що успадкував ОСОБА_3 як спадщину за законом, на Ѕ частини як обов'язкову частку у спадщині та видавши ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно - Ѕ частини земельної ділянки площею 5,40 га, яка розташована за адресою: с. Городище-Пустоварівка, Володарський район, Київська область.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 вересня 2012 року встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_4 є племінником ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому установлено, що відповідно до заповіту, посвідченого 15 лютого 2012 року секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району, ОСОБА_5 все своє майно заповіла племіннику.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд виходив із того, що у справі є два примірники заповіту, складеного ОСОБА_5, в яких ОСОБА_4 зазначено єдиним спадкоємцем спірної земельної ділянки.

Так, суд установив, що в примірнику заповіту від 15 лютого 2012 року, який додано позивачем до позовної заяви, зазначено, що ОСОБА_5 проживає у с. Довговоля Володимирецького району Рівненської області; заповіт посвідчено 15 лютого 2012 року секретарем Довговільської сільської ради та зареєстровано в реєстрі сільської ради за № 8.

В іншому примірнику заповіту від 15 лютого 2012 року, який міститься в матеріалах справи, зазначено, що ОСОБА_5 проживає у АДРЕСА_1; заповіт також посвідчено секретарем Довговільської сільської ради, але 15 березня 2012 року, зареєстровано в реєстрі сільської ради за № 8.

Згідно з витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі зареєстровано заповіт ОСОБА_5, який посвідчено Довговільською сільською радою 15 березня 2012 року; цей заповіт зареєстровано в спадковому реєстрі о 16 год. 22 хв. 19 листопада 2012 року, після смерті спадкодавця.

При цьому суд у рішенні зазначив, що вищевказані обставини містяться у рішенні Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 травня 2013 року, ухвалі апеляційного суду Рівненської області від 04 червня 2014 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, а тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України вказані вище обставини в цій справі не доказуються.

Такі висновки є частково правильними та недостатньо повними, адже судом не з'ясовано всіх установлених вищевказаними судовими рішеннями обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору, зокрема, звернувши увагу на одні, суд помилково залишив поза увагою інші, більш суттєві обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Зі справи вбачається, що на а. с. 84, 85, т. 1 міститься копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року, постановленої у справі за позовом ОСОБА_4 до Володимирецької районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_3, третя особа - Довговільська сільська рада Володимирецького району Рівненської області, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якою скасовано рішення апеляційного суду Рівненської області від 08 жовтня 2013 року та направлено справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що вказане рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні указаного позову ОСОБА_4 ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема, зазначив, що, дійшовши висновку, що заповіт на користь ОСОБА_4 містить недоліки щодо його форми та був зареєстрований із порушенням норм матеріального права, апеляційний суд не в повній мірі визначився з тим, чи є зазначені недоліки підставою вважати такий заповіт нікчемним, чи є підставами для його оспорювання відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України. Таким чином, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку, що відмова в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з тієї підстави, що складений ОСОБА_5 на його користь заповіт є нікчемним, не відповідає вимогам закону.

Водночас на а. с. 86 - 88, т. 1 міститься копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, постановленої у справі за позовом ОСОБА_4 до Володимирецької районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_3, третя особа - Довговільська сільська рада Володимирецького району Рівненської області, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якою залишено без змін рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 травня 2013 року та останню ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 04 червня 2014 року. Таким чином, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення указаного позову, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на момент смерті останньої проживали разом і в позивача фактично виникло право на спадкування спірної земельної ділянки на підставі заповіту, складеного ОСОБА_5 на його ім'я, а тому порушені права позивача підлягають захисту.

Однак на вищевказані обставини та висновки суду вищої інстанції суди усупереч вимогам ст. ст. 10, 60, 61, 212, 213, 214, 303, 304 ЦПК України уваги не звернули, повторно вдалися до оцінки вищевказаних двох примірників заповітів як доказів у справі, та, дійшовши висновку, що заповіт на користь ОСОБА_4 містить недоліки щодо його форми та був зареєстрований із порушенням норм матеріального права, суди не з'ясували питання про те, чи можуть вказані обставини давати підстави для висновку про визнання нікчемним заповіту та його оспорювання відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, чим порушили вищевказані норми процесуального права, що призвело до порушення норм матеріального права та неправильного вирішення спору.