136/2211/15-ц Про визнання договору оренди землі припиненим - 07.09.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс-Агро" про визнання договору оренди землі припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 30 березня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 05 січня 2005 року він уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс-Агро" (далі - ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро") терміном на 10 років договір оренди належної йому на праві власності на підставі державного акта на право власності на землю земельної ділянки (паю) площею 3,5048 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 25 листопада 2014 року він у письмовій формі повідомив орендаря про свій намір не продовжувати дію договору оренди землі на новий строк. Вважає, що строк дії договору закінчився 05 січня 2015 року і договір припинив свою дію, проте відповідач продовжує використовувати земельну ділянку, обробляти її і не бажає повернути йому. Уточнивши під час розгляду справи вимоги позову, ОСОБА_3 остаточно просив визнати договір оренди землі таким, що припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який укладено, та зобов'язати відповідача повернути йому земельну ділянку.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано таким, що припинив дію у зв'язку із закінчення строку, на який його було укладено, договір оренди землі, укладений 05 січня 2005 року у с. Зозів Липовецького району Вінницької області між ОСОБА_3 та ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро", щодо оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,5048 га, яка розташована на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 20 січня 2002 року серії НОМЕР_1.

Вирішено питання про судовий збір.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 30 березня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні вказаного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами у справі терміном на 10 років договір оренди землі від 05 січня 2005 року припинив свою дію 05 січня 2015 року, а напередодні 25 листопада 2014 року позивач у письмовій формі згідно з п. 4 цього договору повідомив відповідача про свій намір припинити дію договору, проте відповідач після закінчення дії договору безпідставно продовжував використовувати орендовану земельну ділянку у своїй господарській діяльності. Зокрема, суд дійшов висновку, що оскільки укладена 27 грудня 2010 року між сторонами у справі додаткова угода до договору оренди землі, згідно з якою строк оренди збільшено до 20 років, не була зареєстрована у встановленому законом порядку, тому вона не набрала чинності, а за відповідачем зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору, який припинив свою дію, тобто за відсутності правової підстави.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні вказаного позову, апеляційний суд виходив із того, що на час подачі - 29 грудня 2015 року - до суду цього позову договір оренди землі від 05 січня 2005 року № 101 є діючим у зв'язку з укладенням 27 грудня 2010 року між тими самими сторонами додаткової угоди до цього договору, якою термін дії договору оренди землі визначено сторонами на 20 років, а значить, він діє з 27 грудня 2010 року до 27 грудня 2030 року, тому позовні вимоги не можуть бути задоволені з вказаних позивачем підстав.

Так, апеляційний суд дійшов висновку, що вищевказана додаткова угода підписана орендодавцем і орендарем; під час її підписання у сторін ніяких розбіжностей не виникало, про що свідчить відсутність спору в суді; моментом укладення додаткової угоди є її підписання сторонами - 27 грудня 2010 року.

Однак із вказаними висновками неможливо погодитися з огляду на таке.

Судом установлено, що 05 січня 2005 року ОСОБА_3 уклав із ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" терміном на 10 років договір оренди землі № 101, згідно з яким він передав товариству в оренду належну йому на праві власності земельну ділянку площею 3,5048 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Відповідно до п. 23 цього договору договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.

25 жовтня 2006 року вказаний договір оренди землі зареєстровано Липовецьким відділом Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" за № 04068640236.

Також пунктом 4 договору визначено, що договір укладено на 10 років. Після закінчення строку дії договору орендодавець повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору письмово попередити орендаря про свій намір припинити дію договору. У разі відсутності такого повідомлення договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

27 грудня 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 05 січня 2005 року № 101, якою до договору оренди внесено зміни і доповнення, зокрема, пункт 4 договору оренди землі викладено у такій редакції: "4. Договір укладено на 20 років. Після закінчення строку дії договору орендодавець повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, письмово попередити орендаря про свій намір припинити дію договору. При відсутності такого повідомлення договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.";

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна та розірвання умов договору вчиняється у такій самій формі, що й договір.

Так, на а. с. 22, 23 міститься копія додаткової угоди від 27 грудня 2010 року до договору оренди землі від 05 січня 2005 року № 101, якою внесено зміни до двох пунктів договору оренди землі, відповідно до п. 3 якої ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору оренди землі від 05 січня 2005 року № 101 та набирає чинності з дати державної реєстрації, проте відмітки про державну реєстрацію додаткова угода не містить, не встановлено цього факту і під час розгляду справи судом.

На вищевказані обставини апеляційний суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про набрання чинності додаткової угоди на підставі лише факту підписання її сторонами та досягнення згоди щодо всіх істотних її умов, що суперечить вищевказаним положенням договору та нормам матеріального права.

Усупереч вимог ст.ст. 303, 304, 316 ЦПК України апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Згідно із ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень ст. 638 ЦК України, ст. ст. 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію із цього питання у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи вищевикладене, помилковим є висновок суду першої інстанції щодо початку і закінчення строку дії договору оренди землі від 05 січня 2005 року, який було зареєстровано 25 жовтня 2006 року, адже саме від моменту реєстрації договору починається відлік 10-ти річного строку дії договору.

На вищевказані порушення судом першої інстанції норм матеріального права апеляційний суд уваги не звернув, у достатньому обсязі не перевірив законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, що призвело до порушення норм процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду з підстав, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.