Про усунення перешкод у користуванні власністю, припинення права на частку - 07.09.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні власністю, припинення права на частку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_11 - на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, вимоги якого під час розгляду справи уточнили, та остаточно просили ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1; вселити їх до вказаної квартири.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що на підставі договору дарування, посвідченого 27 грудня 2006 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Хомяком А.П., вони є співвласниками 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, проте із вини ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 вони не можуть користуватися своєю часткою квартири, оскільки відповідачі чинять їм перешкоди у користуванні та розпорядженні їхнім майном.

ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, припинення права на частку, вимоги якого під час розгляду справи уточнила, та остаточно просила ухвалити рішення, яким припинити право власності на 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4; стягнути з неї на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошову компенсацію за належну їм 1/5 частини зазначеної квартири; визнати за нею право власності на 1/5 частини цієї квартири.

Свої позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтовувала тим, що вона разом із ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були співвласниками квартири АДРЕСА_1. 27 грудня 2006 року ОСОБА_8 подарував свою 1/5 частки цієї квартири ОСОБА_13 (змінила прізвище на ОСОБА_3) та ОСОБА_4 Враховуючи зазначене і той факт, що частка ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є незначною, а останні є їй чужими людьми, крім того, у квартирі і так проживає три сім'ї, то просила свій позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 - ОСОБА_11 - просять скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають наведеним нормам процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із наявності підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, для припинення за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 права на частку у спільному майні із виплатою їм відповідної грошової компенсації, при цьому вважав, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, враховуючи, що зазначену частку в спільному майні вони отримали безоплатно в дар.

На обґрунтування такого висновку суд зазначив, що співвласники цієї квартири, відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, кожен із яких утворив свою сім'ю, із якою і проживають у цій квартирі; відповідачі є рідними людьми між собою, у той час як позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 доводяться їм чужими людьми, право власності на частку в квартирі набули безоплатно, в дар, у квартирі ніколи не проживали. Набувши безоплатно у грудні 2006 року 1/5 частини зазначеної квартири, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у вересні 2008 року звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про вселення в спірну квартиру, після чого ОСОБА_5 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та припинення їхнього права на частку в квартирі з виплатою їм відповідної грошової компенсації, експертно визначену вартість якої ОСОБА_5 внесла на депозитний рахунок суду відповідно до вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України.

Однак із вказаними висновками погодитися не можна, адже таких суди дійшли із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1, загальною площею 71,6 кв. м, складається з трьох житлових кімнат, одна із яких є прохідною.

У 1996 році зазначену квартиру в порядку приватизації передано у власність ОСОБА_14 та її дітям: ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та рідній сестрі ОСОБА_14, ОСОБА_15, по 1/5 частці кожному.

Після смерті у 2004 році ОСОБА_15 її частку в квартирі успадкував ОСОБА_8, який, у свою чергу, успадковану частку 27 грудня 2006 року подарував на підставі договору дарування ОСОБА_4 та ОСОБА_13

У згаданій квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_6 та її дочка ОСОБА_9, ОСОБА_5 та її діти: ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_7

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 03 липня 2015 року № 1974/1982 виділ 1/5 частки квартири АДРЕСА_1, не змінюючи її цільового призначення, є неможливим; ринкова вартість 1/5 частини квартири станом на 03 липня 2015 року складає 145 760 грн.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною, і саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. За змістом ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Усупереч вищевказаному суди не дослідили у достатньому обсязі питання щодо наявності підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, для припинення за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 права на частку у спільному майні, та дійшли помилкового висновку про незавдання істотної шкоди їхнім інтересам внаслідок припинення за ними права власності на 1/5 частини спірного нерухомого майна, не перевіривши їхніх доводів щодо відсутності в них іншого житла, а також щодо не проживання ОСОБА_5 у вказаній квартирі.

Таким чином, усупереч вимогам ст. ст. 212, 213, 214 ЦПК України судами порушено норми процесуального права щодо повноти з'ясування обставин справи, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.