Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Дьоміної О.О., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона працювала на Комунальному підприємстві Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (далі - КП ВМР "Вінницятеплоенерго") контролером енергонагляду 3 розряду. Наказом відповідача від 26 червня 2015 року № 199-к її звільнено з роботи із 01 липня 2015 року за скороченням штату працівників, із порушенням чинного законодавства. Зазначила, що зміни в організації виробництва і праці у вигляді скорочення чисельності чи штату працівників на підприємстві насправді не відбулися, під час звільнення їй не пропонували іншої роботи (посади) на даному підприємстві та не забезпечили її переважного права на залишення на роботі. Незаконним звільненням їй було заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 30 тис. грн - мінімального заробітку за місяць за ввесь час після звільнення і просить відшкодувати її.

Рішенням Вінницького міського суду від 18 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 26 червня 2015 року № 199 про звільнення ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді контролера енергонагляду 3-го розряду служби збуту КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" із 01 липня 2015 року.

Стягнуто з КП ВМР "Вінницятеплоенерго" 24 946 грн 35 коп. на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до ухвалення рішення (165 днів) та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за 1 місяць допущено до негайного виконання.

У касаційній скарзі КП ВМР "Вінницятеплоенерго" просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Зокрема, за змістом ч. 3 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не можна звільняти за ініціативою адміністрації, переводити інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Судом установлено, що наказом відповідача від 23 червня 2015 року № 203 на підприємстві створено комісію із визначення переважного права працівників на залишення на роботі при звільненні у зв'язку зі змінами виробництва і праці, завданням якої було визначення працівників, яких заборонено звільнення з ініціативи адміністрації, визначення рівня кваліфікації працівників, які займають посади, що підлягають скороченню і виявлення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі.

Суд правильно врахував, що згідно з протоколом засідання комісії від 30 червня 2015 року № 1 при вирішенні питань переважного права працівників на залишення на роботі, комісія їх належним чином не вивчала, висновки свої не обґрунтовувала, обмежившись розглядом подання керівниками структурних підрозділів списків працівників, посади яких будуть виведені зі штатного розкладу, крім того, не обговорювалося питання більш високої кваліфікації і продуктивності праці працівників порівняно з іншими.

Разом із тим суд правильно врахував, що позивач є ветераном праці, інвалідом 3 групи за загальним захворюванням і в силу ч. 3 ст. 42 КЗпП України користується гарантіями, передбаченими Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , згідно з якими не можна звільняти за ініціативою адміністрації, переводити інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що переважне право на залишення на роботі має визначатися у випадку скорочення чисельності штату серед працівників, які займають однакові посади, а відповідач не надав переконливих доказів, за якими об'єктивними критеріями ним було надано перевагу тому чи іншому контролеру.

Із врахуванням вищевказаних норм матеріального права та установлених судом фактичних обставин справи, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивача звільнено із порушенням норм чинного трудового законодавства України.

На підставі наявних у справі доказів суд правильно установив, що на підприємстві дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, проте звільнення позивача з роботи за скороченням штату працівників відбулося з порушенням трудового законодавства, без належного з'ясування відповідачем переважного права на залишення на роботі та без врахування гарантій, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , у результаті чого дійшов обґрунтованого висновку що наказ про звільнення винесений передчасно і підлягає скасуванню, а порушені трудові права - поновленню, також підлягають відшкодуванню середній заробіток за час вимушеного прогулу та заподіяна моральна шкода.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом не враховано факту пропонування позивачу після наказу про звільнення іншої роботи на підприємстві, від якої вона відмовилась, зазначивши, що такі доводи не мають правового значення для справи, не впливають на правильність висновків суду, оскільки висновків про порушення відповідачем ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо пропонування позивачу іншої роботи на тому самому підприємстві суд першої інстанції не робив та із цих підстав позов не заявлявся.

Наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні за змістом доводам апеляційної скарги, які апеляційний суд обґрунтовано спростував, крім того, вони не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.