Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Дьоміної О.О., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_10 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 23 вересня 2015 року та ОСОБА_7 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 січня 2015 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 23 вересня 2015 року,

У липні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 листопада 2000 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_7, внаслідок якої загинули її батьки: ОСОБА_11 та ОСОБА_12

За даним фактом була порушена кримінальна справа. ОСОБА_7 їй відшкодовано лише 300 доларів США. Внаслідок зазначеної пригоди, їй була спричинена матеріальна і моральна шкода.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 03 серпня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_13 в солідарному порядку на користь ОСОБА_6 114 084 грн 66 коп. матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_13 в солідарному порядку на користь ОСОБА_6 100 000 моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 328 грн 80 коп. понесених судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 1 255 грн 55 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2013 року заяви ОСОБА_9 і ОСОБА_8 про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 серпня 2012 року та призначено справу до розгляду.

З урахуванням уточнення до позову просила суд стягнути: з ОСОБА_7 19 771,56 грн матеріальної шкоди; з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в солідарному порядку 114 084,66 грн матеріальної та 100 000 грн моральної шкоди.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 03 жовтня 2014 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_10

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 30 січня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_13 та ОСОБА_10 в солідарному порядку на користь ОСОБА_6 19 771,56 грн матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 150 000,00 грн моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 568 грн 80 коп. понесених судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 1 255 грн 55 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23 вересня 2015 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 січня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 5 058,9 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 90 грн судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 11 804,07 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 70 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 210 грн судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 974,40 грн судового збору.

У решті вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_10 просить скасувати рішення апеляційного суду Житомирської області від 23 вересня 2015 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_10, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення у частині стягнення з нього моральної шкоди та судових витрат, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що особи, які на відповідній правовій підставі володіли транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, мають нести цивільно-правову відповідальність за дії, які призвели до загибелі фізичних осіб, і на користь позивача підлягають стягненню витрати, які вона понесла на поховання батьків, а саме на встановлення пам'ятників, вартість яких, крім долучених до матеріалів справи квитанцій, також була підтверджена показами свідка, яка працює бухгалтером у фірмі з надання ритуальних послуг, а також витратами на організацію поминального заходу (матеріали справи № 2-1588-2010 року). Розмір заподіяної матеріальної шкоди суд оцінює в сумі 19 771 грн 56 коп.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що як убачається з довіреності від 30 листопада 2000 року, володільцем джерела підвищеної небезпеки в порядку передоручення на час дорожньо-транспортної пригоди (25 листопада 2000 року), був ОСОБА_10 Останній доказів на підтвердження обставин вибуття із його володіння автомобіля, на якому скоєно дорожньо-транспортну пригоди, внаслідок протиправних дій інших осіб, як суду першої так і апеляційної інстанції не надав. Такі докази відсутні у матеріалах оглянутої кримінальної та цивільної справи.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ОСОБА_10, будучи володільцем джерела підвищеної небезпеки, протиправно передав автомобіль іншій особі без належного оформлення права керування ним, а його доводи щодо правомірності володіння транспортним засобом на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 є необґрунтованими та належними доказами не підтверджені.

У зв'язку з відсутністю доказів законного володіння на час дорожньо-транспортної пригоди (25 листопада 2000 року) ОСОБА_9 джерелом підвищеної небезпеки та наявності його законного володільця ОСОБА_10, є також безпідставними доводи ОСОБА_7 про те, що він перебував у трудових відносинах з ОСОБА_9, а тому обов'язок відшкодування моральної шкоди слід покласти на останнього.

Крім того, апеляційним судом взято до уваги пояснення ОСОБА_7 про те, що на даному автомобілі він їхав додому з дозволу ОСОБА_9, що не є виконанням трудових обов'язків, а також, те, що як вбачається із матеріалів кримінальної справи та постанови Богунського районного суду м. Житомира від 10 травня 2007 року часом скоєння дорожньо-транспортної пригоди є 21 година 25 хвилин.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, слід покласти на ОСОБА_7, як на особу, що протиправно керувала цим джерелом та на ОСОБА_10, як його володільця, який сприяв вибуттю транспортного засобу із свого володіння (не забезпечив вчасного оформлення передачі права володіння або права власності за дорученням з правом передоручення, безпідставно передав автомобіль іншій особі) відповідно до ступеня вини кожного: 70 % - ОСОБА_7, та 30 % - ОСОБА_10

Як установлено судами попередніх інстанцій, 25 листопада 2000 року за участю водія ОСОБА_7 сталася дорожня-транспортна пригода, під час якої загинули батьки позивача: ОСОБА_11 та ОСОБА_12

За даним фактом 27 листопада 2000 року порушено кримінальну справу.

ОСОБА_6 23 січня 2001 року відшкодовано ОСОБА_7 300 доларів США, що станом на зазначену дату еквівалентно 1 629, 75 грн.

Згідно з постановою Богунського районного суду м. Житомира від 10 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 07 червня 2007 року, та з висновками експертів причиною скоєння дорожньо-транспортної пригоди з технічної точки зору був вихід нічим не позначених у темну пору доби пішоходів ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на смугу руху автомобіля ГАЗ в безпосередній близькості від нього. Водій ОСОБА_7 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішоходів на відстані, яка значно менше відстані необхідної для зниження швидкості транспортного засобу з метою уникнення наїзду. Доказів, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_7 ознак злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КПК України не встановлено.

Скарга ОСОБА_14 на постанову слідчого про закриття кримінальної справи від 18 травня 2006 року за відсутністю в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ст. 286 ч. 3 КК України, залишена без задоволення.

Через п'ять днів після дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до доручення (в порядку передоручення) від 30 листопада 2000 року, ОСОБА_10 уповноважив ОСОБА_9 керувати належним ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого МРЕВ Євпаторії 29 травня 1993 року автомобілем ГАЗ 24, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 строком до 30 листопада 2001 року.

Враховуючи зміст цього доручення на час дорожньо-транспортної пригоди, таке право було в ОСОБА_10 за дорученням, виданим йому ОСОБА_15, посвідченим приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Горючкіною О.М. від 24 лютого 2000 року за реєстровим номером 514.

Відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 440-1 ЦК УРСР (1963 року) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла моральну шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

За змістом ст. 450 ЦК УРСР організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з ст. 459 ЦК України у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальний за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Докази, які б свідчили про те, що дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок непереборної сили або умислу потерпілих, відсутні.

Враховуючи зміст довіреності від 30 листопада 2000 року, володільцем джерела підвищеної небезпеки в порядку передоручення на час дорожньо-транспортної пригоди, тобто станом на 25 листопада 2000 року, був ОСОБА_10

Останній доказів на підтвердження обставин вибуття із його володіння автомобіля, на якому скоєно дорожньо-транспортну пригода, внаслідок протиправних дій інших осіб, як суду першої так і апеляційної інстанцій не надав. Такі докази відсутні у матеріалах оглянутої апеляційним судом кримінальної та цивільної справи.

Оскільки ОСОБА_10 не подав суду належних та допустимих доказів щодо належності транспортного засобу, на якому було скоєно дорожньо-транспортну пригоду, іншим особам (оформлення купівлі-продажу транспортного засобу, його оренди, права керування іншими особами тощо), висновок суду про те, що на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 законно володів транспортним засобом, оскільки вважав, що купив його у ОСОБА_10 25 листопада 2000 року, є безпідставним, оскільки продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Таким чином, ОСОБА_10, являючись володільцем джерела підвищеної небезпеки, протиправно передав автомобіль іншій особі без належного оформлення права керування ним, а доводи його апеляційної скарги щодо правомірності володіння транспортним засобом на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 є необґрунтованими та належними доказами не підтверджені.

У зв'язку з відсутністю доказів законного володіння на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 джерелом підвищеної небезпеки та наявності його законного володільця, безпідставними є доводи про те, що ОСОБА_7 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_9, а тому обов'язок відшкодування моральної шкоди слід покласти на останнього.

Крім того, як пояснив ОСОБА_7, на даному автомобілі він їхав додому з дозволу ОСОБА_9, що не є виконанням трудових обов'язків, а часом скоєння дорожньо-транспортної пригоди є 21 година 25 хвилин.

Касаційні скарги не містять доводів на спростування вказаних висновків апеляційного суду, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_10 відхилити.

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 23 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.