385/1042/15-ц Про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором - 26.04.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк" (далі - ПАТ "КБ "Експобанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 03 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк", повним правонаступником якого є ПАТ КБ "Експобанк", було укладено договір кредиту і забезпечення № 229/АК-2007, згідно з п. п. 1.1 та 1.2 якого, ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 24 650 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом 12 % річних від суми кредиту. Крім того, з метою забезпечення виконання вищезазначеного договору кредиту, 03 грудня 2007 року між позивачем і ОСОБА_4 було укладено договір поруки для забезпечення виконання позичальником договору кредиту. ОСОБА_3 свої зобов'язання не виконала, станом на 15 квітня 2015 року у неї виникла заборгованість у розмірі 121 941,23 доларів США та 43 378 грн 50 коп.

Посилаючись на вказане, ПАТ "КБ "Експобанк" просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 121 941 23 доларів США та 43 378 грн 50 коп., а саме: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 23 892, 92 доларів США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 2 070,76 доларів США; просрочена заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування в розмірі 8 268 грн 33 коп.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 82 737,78 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів у розмірі 13 239,77 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованої щомісячної комісії в розмірі 35 110 грн 17коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року позов ПАТ "КБ "Експобанк" задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "КБ "Експобанк" заборгованість за кредитним договором станом на 15 квітня 2015 року в розмірі 121 941,23 доларів США та 43 378 грн 50 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року в частині стягнення пені змінено, зменшено розмір стягнутої пені до 500 000 грн та викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "КБ "Експобанк" заборгованість за договором кредиту від 03 грудня 2007 року № 229/АК2007, станом на 15 квітня 2015 року, в розмірі 25 963,68 доларів США, 8 268 грн 33 коп. та пеню у розмірі 602 370 грн 11коп.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_3, просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Стягуючи у солідарному порядку кредитну заборгованість з боржника та поручителя суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшли висновку про те, що відповідач належним чином не виконувала свої зобов'язання, чим порушила умови договору сторін, а тому вимоги банку підлягають задоволенню.

Змінюючи рішення суду першої інстанції і зменшуючи розмір стягнутої пені, апеляційний суд дійшов висновку про можливість зменшення загальної суми пені до розміру заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією за обслуговування кредиту, а саме до 602 370 грн 11 коп.

Протеповністю погодитись із висновками судівне можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 03 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту і забезпечення № 229/АК-2007 про наданням останній кредиту в розмірі 24 650 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % від суми кредиту.

Також, 03 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником договору кредиту.

Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що станом на 15 квітня 2015 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 121 941 23 доларів США та 43 378 грн 50 коп., а саме: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 23 892, 92 доларів США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 2 070,76 доларів США; просрочена заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування в розмірі 8 268 грн 33 коп.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 82 737,78 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів у розмірі 13 239,77 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованої щомісячної комісії в розмірі 35 110 грн 17коп.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 11 договору поруки) про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений - строк повного погашення кредиту є 02 грудня 2014 року.

За таких обставин у банку виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 02 грудня 2014 року і протягом наступних шести місяців.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Зазначена позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року № 6-1451цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на зазначені вище обставини справи уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору та договору поруки; не врахував вищевикладені висновки Верховного Суду України, та залишив поза увагою, що боржник зобов'язався повернути кредит у строк до 02 грудня 2014 року, а оскільки банк звернувся до поручителя з позовом 06 серпня 2015 року, тобто із пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, що є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя, дійшов передчасного висновку про те, що сума заборгованості за кредитним договором підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя.

Враховуючи, що судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.