Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., ПоповичО.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення суми банківського вкладу, за касаційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду зпозовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення суми банківського вкладу.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 26 вересня 2007 року між ним та банком було укладено договір про банківський вклад, відповідно до умов якого він вніс на депозитний рахунок банку грошові кошти у розмірі 11 000 євро строком на 12 місяців, але у подальшому строк дії договору продовжувався і відповідно до витягу з балансу станом на 27 серпня 2014 розмір його вкладу становив 16 224,70 євро. Крім того, 26 вересня 2007 між сторонами було укладено договір, відповідно до умов якого ПАТ КБ "ПриватБанк" відкрило йому валютний рахунок для ведення розрахункового касового обслуговування на цей рахунок та 05 серпня 2008 року ним було перераховано грошові кошти у розмірі 1 7950 Євро. 09 липня 2009 року належні позивачу кошти були переведені на картковий рахунок і відповідно до витягу з розрахунку балансу станом на 06 вересня 2014 року розмір його вкладу становив 6 845,88 Євро. Влітку 2014 року він звернувся до банку із вимогою повернути йому кошти, але йому було відмовлено у видачі грошових коштів, посилаючись на те, що він є мешканцем Автономної Республіки Крим (далі - АРК). У договорі помилково було зазначено його місцем проживання - м. Ялта, проте як він постійно проживав та був зареєстрований у м. Києві.

Тому, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти за договорами у розмірі 16 224,70 Євро та 6 845,88 Євро, а також пеню у розмірі 129 425, 96 Євро, 3 % річних у розмірі 354,59 Євро.

Крім того, позивач вважає, що своїми діями відповідач завдав йому моральну шкоду, яку він оцінює в 60 000 грн, та просить також стягнути з відповідача.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що ОСОБА_3, з однієї сторони, та ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії, з другої сторони, 26 вересня 2007 року у м. Ялта було укладено договір вкладу № SAMDN25000700209903 в іноземній валюті із строком дії 12 місяців. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_5 вніс до банку на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 11 000 Євро, проте оригіналу на суму вкладу ним не надано.

Крім того, позивачем надані фотокопії довідок від 25 серпня 2014 року № 3662735 та від 06 вересня 2009 року № 3662735, які видані Кримським регіональним управлінням публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" на час видачі яких відповідач не мав можливості контролювати діяльність філії внаслідок окупації АРК.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до п. 2.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) (далі - Положення № 516), грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Пунктом 2.9 Положення № 516 (z1256-03) передбачено, що укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.

Відповідно до п. 2.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (z0056-99) , будь-яка система обліку повинна забезпечити хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів.

Таким чином, відкриття банківських рахунків та обліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку.

Пунктом 3.3 глави 3 Положення № 516 (z1256-03) передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) /далі - вимога/ банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком.

Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.

У порушення зазначених нормативних актів, вимог законів України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (z0056-99) , Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (z0790-11) , а також вимог ч. 2 ст. 27, ст. ст. 58, 59, 64 ЦПК України, ПАТ КБ "ПриватБанк" не надало суду доказів, які б свідчили про те, що між позивачем та відповідачем не укладався зазначений договір банківського вкладу, не відкривався рахунок за цим договором, не надходили грошові кошти до банку, доказів на підтвердження припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з їх виконанням тощо.

Банк не спростував належними та допустимими доказами наявності депозитних зобов'язань перед позивачем за вказаним вище договором, не спростував відомостей про відкриття за таким договором особового рахунку, наявності платіжних банківських документів про внесення вкладів позивачем на загальну суму 16 224,70 євро.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ "ПриватБанк", то згідно з чинним законодавством, яке регулює цей вид правовідносин, зобов'язання за дійсними договорами має виконувати саме ПАТ КБ "ПриватБанк" як юридична особа, а не його кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків по укладених і дійсних договорах.

На порушення зазначених норм процесуального права суди на наведені докази уваги не звернули, не надали їм оцінку у сукупності з іншими доказами та не встановили обставин справи, на підтвердження яких ці докази надано.

Враховуючи, що судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.