668/13907/13-ц Про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсним - 27.07.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонгазсервіс" до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Довгань Оксана Іванівна, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонгазсервіс" на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 04 травня 2016 року,

У жовтні 2013 року приватне акціонерне товариство "Херсонгазсервіс", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонгазсервіс" (далі - ТОВ "Херсонгазсервіс"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Довгань О.І., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 27 жовтня 2010 року між відкритим акціонерним товариством "Херсонгазсервіс" (далі - ВАТ "Херсонгазсервіс") в особі голови правління ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідно до умов якого ВАТ "Херсонгазсервіс" було зобов'язано передати у власність ОСОБА_3 об'єкт нерухомого майна, а саме: центральну майстерню літ. "В", загальною площею 825,6 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та є об'єктом права власності ВАТ "Херсонгазсервіс". Зазначало, що договір посвідчено нотаріально, продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинено за 346 749 грн.

Вказувало, ОСОБА_5, який був головою правління, не мав права укладати договір купівлі-продажу майна товариства без погодження або схвалення таких дій спостережною радою товариства та без рішення загальних зборів товариства про надання згоди на продаж майна.

Змінюючи підстави позову під час розгляду справи, посилався на те, що договором купівлі-продажу нежитлового приміщення передбачена домовленість сторін про встановлення сервітуту, який полягає в праві продавця безперешкодно користуватися приміщенням № 8, що знаходиться в центральній майстерні літ. "В", відповідно до його цільового призначення у зв'язку з тим, що в ньому розташовані електрощитові виробничої бази, належної товариству. Оскільки без дозволу органів управління товариства на встановлення сервітуту такі умови договору не могли бути включені до спірного договору, позивач просив визнати угоду недійсною на підставі вимог ст. 628 ЦК України, у зв'язку з неузгодженням та незатвердженням наглядовою радою ВАТ "Херсонгазсервіс" умов договору щодо встановлення сервітуту та не визначення умов договору щодо земельної ділянки.

Враховуючи викладене, з урахуванням неодноразових уточнень підстав позову, позивач просив визнати договір купівлі-продажу недійсним на підставі порушень ст. ст. 92, 115, ч. ч. 1-3 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 628 ЦК України.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 04 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Херсонгазсервіс" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ "Херсонгазсервіс", суд першої інстанції вважав, що оскільки обставинами справи встановлено, що зміст оспорюваного правочину не суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цвільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а тому на час вчинення правочину сторонами було дотримано вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, а також ч. ч. 2, 3 цієї норми закону, оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених підстав, у тому числі відсутність волевиявлення позивача на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що покупець майна не знала і не могла знати про обмеження голови правління на укладення оспореного договору купівлі-продажу, зміст якого не суперечить положенням ЦК України (435-15) щодо укладення правочинів та досягнення істотних його умов, а також на те, що позивач своїми діями фактично схвалив укладений договір (ст. 241 ЦК України).

Протеповністю погодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Судом установлено, що договір купівлі-продажу від імені ВАТ "Херсонгазсервіс" був укладений головою правління товариства ОСОБА_5 на підставі рішення правління товариства про реалізацію цеху заготовки, оформленого протоколом засідання правління від 10 вересня 2010 року, та рішення наглядової ради товариства про надання дозволу на реалізацію майстерні заготовки, оформлене протоколом від 11 вересня 2010 року № 1. Зазначені обставини визнані сторонами і не оспорюються.

З протоколу засідання правління товариства від 10 вересня 2010 року вбачається, що згідно з порядком денним розглядалося питання про ефективність використання виробничих площ та реалізацію цеху заготівлі виробництва.

Рішенням правління було постановлено наступне: реалізувати цех заготівлі виробництва за адресою: АДРЕСА_1; голові правління ОСОБА_5 розробити механізм вільної реалізації цеху, забезпечити експертну оцінку об'єкта.

Відповідно до висновку про вартість об'єкта незалежної оцінки від 15 вересня 2010 року, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - товарною біржею "Українська універсальна товарна біржа", ринкова вартість об'єкта оцінки - нежилі приміщення будівлі центральної майстерні літ. "В" загальною площею 823,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 - станом на 15 вересня 2010 року складає 346 749 грн.

За вимогами ч. ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Недодержання вказаних вимог у момент вчинення правочину згідно зі ст. 215 ЦК України є підставою його недійсності.

Відповідно до п. 6.1 статуту ВАТ "Херсонгазсервіс" (далі - статут) товариство є власником майна, що складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших матеріальних і нематеріальних цінностей, активів, переданих йому засновниками, вартість яких відображена в балансі товариства.

Згідно з п. 10.1 статуту виконавчим органом товариства, який здійснює оперативне керівництво його поточною діяльністю, є правління товариства.

Пунктом 10.5 статуту товариства передбачено, що правління вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що належить до компетенції загальних зборів і Наглядової ради товариства.

Відповідно до пп. "в" п. 9.3 статуту товариства до компетенції наглядової ради належить затвердження умов договорів (угод) та надання права на заставу майна товариства на суму, що перевищує статутний фонд товариства. Згідно з п. 5.2 статуту статутний фонд складає 97 056 грн 96 коп.

Згідно з договором купівлі-продажу від 27 жовтня 2010 року центральної майстерні літ. "В", загальною площею 825,6 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1, було вчинено за 346 749 грн, що значно перевищує статутний фонд товариства.

Отже, виходячи з положень статуту, саме до компетенції наглядової ради належало затвердження умов спірного договору купівлі-продажу, проте рішенням наглядової ради ВАТ "Херсонгазсервіс" від 11 вересня 2010 року, оформленим протоколом засідання Наглядової ради від 11 вересня 2010 року № 1, договір не затверджувався, було лише надано дозвіл на реалізацію майстерень.

З огляду на наведене апеляційний суд належним чином не мотивував свого висновку про необхідність застосування положень ч. 3 ст. 92 ЦК України, оскільки статутом товариства взагалі не передбачено повноважень директора товариства (ні його обмежень) на відчуження майна від імені товариства, а доволі чітко передбачено, що таке питання вирішується наглядовою радою товариства і вчинений правочин є значним правочином (пп. 9.3, 10.5 статуту товариства, ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства").

Крім того, пославшись на положення ч. 3 ст. 92 ЦК України, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України взагалі не дослідив питання щодо обізнаності/необізнаності відповідачки щодо положень статуту товариства.

Крім того, ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, якщо вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.

З матеріалів справи вбачається, що загальними зборами акціонерів ВАТ "Херсонгазсервіс" рішення щодо можливості продажу майстерні літ. "В" не ухвалювалося.

Безпосередньо голова правління як уповноважена від імені товариства особа згідно з п. п. "з" п. 10.7 статуту здійснює від імені товариства усі види цивільно-правових угод, у тому числі кредитних, розпоряджається майном і коштами товариства, крім випадків, віднесених цим статутом до компетенції загальних зборів акціонерів і ради.

Такі обставини у контексті належного обсягу повноважень ОСОБА_5 на вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу від імені ВАТ "Херсонгазсервіс" апеляційний суд не дослідив, належним чином не перевірив, та дійшов помилкового висновку щодо наявності у ОСОБА_5 повноважень для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки апеляційного суду є взаємовиключними. Так, суд зазначив про те, що договір купівлі-продажу укладено з дотриманням вимог закону, локальних документів товариства і, одночасно, застосував положення ст. 241 ЦК України, яка вказує на те, що оспорений позивачем договір укладено з перевищенням повноважень представника юридичної особи (голови правління), проте юридична особа своїми наступними юридично значимими діями схвалила дії свого представника.

Також, посилаючись на схвалення товариством укладеного договору купівлі-продажу майна, апеляційний суд не звернув уваги на те, що такі дії вчиняв звільнений голова правління товариства, який укладав договір, і дії якого, як і сам договір, позивачем оспорюються. Отже, суд належним чином не мотивував свого правового висновку про схвалення товариством правочину.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.