Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Дьоміної О.О., Завгородньої І.М., Леванчука А.О., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про визнання недійсним договору про користування електричною енергією та відшкодування збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 05 листопада 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 04 жовтня 2010 року він звернувся до Шполянського РЕМ ПАТ "Черкасиобленерго" з метою отримання інформації про надання можливості опалення житлового будинку, крім твердопаливного котла, електроопалювальною установкою (електричним котлом) потужністю 6 кВт та, відповідно, призначення іншого тарифу для оплати за електроенергію.

Відповідно до п. п. 4, 12 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (1357-99-п) (із змінами та доповненнями), за відсутності проектної документації на діючу електроустановку ОСОБА_6 були замовлені та оплачені роботи з розробціки технічних умов для збільшення потужності та виготовлення технічної документації, які виконали працівники відповідача.

26 жовтня 2010 року позивачу були видані технічні умови № 61/23/2010, пунктом 2 яких передбачено збільшення дозволеної потужності існуючої установки з 1,3 кВт до 7,3 кВт (1,3 кВт на побутові потреби + 6 кВт на електрокотел) та робочий проект "Підключення трьохфазного вводу для електропостачання житлового будинку, опалення будинку" № 63/10 КБ з однолінійною схемою електрозабезпечення електроустановки.

07 жовтня 2011 року ОСОБА_6 звернувся до абонентського відділу Шполянського РЕМ та, беручи до уваги зміни істотних умов діючого договору про користування електроенергією від 28 березня 2011 року № 25171, надав відповідні документи для переукладення його з урахуванням змін.

18 жовтня 2011 року комісія відповідача, вивчивши надані документи, провела обстеження лічильника та елекроопалювальної установки відповідно до поданої позивачем заяви, надала дозвіл на підключення та експлуатацію електричного котла, підписавши акт допуску.

Після повторного підключення будинку до своїх мереж відповідач відмовився повертати оригінали документів, наданих 07 жовтня 2011 року і позивач змушений був звертатись до суду.

30 грудня 2011 року в ході судового засідання позивач отримав разом з іншими документами оригінал договору, але змін щодо лічильника трьохфазного обладнання та встановленого електрокотла в ньому не було, як і зміни ціни, чим йому були спричинені збитки, які полягали в переплаті ним коштів за користування електроенергією, оскільки залишилась стара ціна.

У процесі розгляду судових спорів відповідач надав копію договору про користування електроенергією з новим номером 25793, нібито підписаного ОСОБА_6 18 жовтня 2011 року, та додаток до нього - акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що є невід'ємною частиною договору.

Позивач стверджує, що не підписував вказаний договір та намагався зупинити його дію шляхом подачі заяв з повторною подачею документів, але, крім формальних відписок, не отримав нічого. І навіть після закінчення строку дії договору 18 жовтня 2014 року відповідач надсилав завищені в чотири рази рахунки за електроенергію.

За час дії договору споживачем використано 33 204 кВт електроенергії, заплачено за неї 7 556,11 грн, при нормі 3 700 грн 30 коп., тобто переплачено коштів вдвічі більше в сумі 3 855 грн 81 коп.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_6 вимушений був звернутися до суду з даним позовом, який уточнив під час розгляду справи районним судом, і просив його задовольнити в повному обсязі, визнати договір від 18 жовтня 2011 року № 25793 та додаток до нього недійсними, стягнути з відповідача ПАТ "Черкасиобленерго" неправомірно нараховані кошти (переплату) за використану електроенергію в сумі 7 711 грн 62 коп. та моральну шкоду в сумі 1 000 грн, що полягає в приниженні його честі та гідності, та стягнути з відповідача понесені ним витрати, пов'язані з подачею позовної заяви, в сумі 110 грн 75 коп., в тому числі транспортні витрати 20 грн та витрати на виготовлення ксерокопій документів на суму 90 грн 75 коп.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 05 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 05 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав, що передбачені ч. 4 ст. 267 ЦК України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_6 звернувся з даним позовом до ПАТ "Черкасиобленерго" 13 лютого 2015 року, тобто більше як через три роки з дати, коли почали діяти правовідносини, передбачені договором від 18 жовтня 2011 року № 25793, який позивач просив визнати недійсним, а відповідач ПАТ "Черкасиобленерго" під час розгляду справи судом першої інстанції подало заяву про застосування наслідків пропущення позивачем строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_6.

Також, суди дійшли висновку, що відповідачем фактично було визнано той факт, що ними було допущено порушення прав позивача в частині, що стосується укладення спірного договору від 18 жовтня 2011 року № 25793.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, на 26 жовтня 2010 року ОСОБА_6 отримав технічні умови № 61/23/2010, які є додатком 1 до договору про приєднання до електричних мереж від Шполянського РЕМ ВАТ "Черкасиобленерго".

Робочим проектом "Підключення трьохфазного вводу для електропостачання житлового будинку, опалення будинку" передбачено підключення споживача за допомогою силового кабелю марки AsXSn 4X16мм2, прокладеного від опори № 6, Л-1, ТП-774 с. Іскрено до контейнера зовнішньої установки, встановленого на негорючій конструкції житлового будинку відповідно до вимог технічних умов.

28 березня 2011 року між ОСОБА_6 та ПАТ "Черкасиобленерго" було укладено договір про користування електричною енергією для населення № 25/71, за умовами якого ОСОБА_6 отримав право на споживання електричної енергії, яку постачає ПАТ "Черкасиобленерго", в необхідних йому обсягах до потужності 1,3кВт.

Відповідно до акта допуску на підключення до електричної мережі електроустановки (для населення) від 18 жовтня 2011 року комісією у складі директора з енергозбуту ОСОБА_7, начальника абонентського відділу ОСОБА_8, інженера ВТГ ОСОБА_9, інспектора енергонагляду РЕМ ОСОБА_10 було встановлено, що на підставі наданої технічної документації та обстеження електроустановки для побутових потреб (опалення) можуть бути підключені до електричної мережі.

Після чого з 18 жовтня 2011 року ПАТ "Черкасиобленерго" як енергопостачальник постачало споживачеві ОСОБА_6 електричну енергію у необхідних йому обсягах відповідно до потужності 7,3 кВт електроустановок споживача (а не 1,3кВт, як це було передбачено договором про користування електричною енергією для населення № 25/71 від 28 березня 2011 року), а позивач, як споживач, оплачував одержану електричну енергію за тарифами, встановленими для населення Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) на відповідні періоди по діючим нормам, як для осіб, що проживають у сільській місцевості в будинках, що не обладнані електрокотлами, відповідно до умов договору від 18 жовтня 2011 року № 25793, що підтверджується платіжними документами, що були надані самим позивачем.

Крім того, ця обставина була встановлена рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ "Черкасиобленерго" про неправильне нарахування коштів за користування електроенергією.

Відповідно до висновків комплексної судово-технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи від 07 вересня 2015 року № № 531/15-23, 667/15-23 підписи в договорі від 18 жовтня 2011 року № 25793 виконані не ОСОБА_6, а іншою особою з ретельним наслідуванням будови зразків його підписів.

У зв'язку із чим позивач й просив визнати цей договір недійсним та, як наслідок, стягнути з відповідача ПАТ "Черкасиобленерго" неправомірно нараховані кошти (переплату) за використану електроенергію в сумі 7 711 грн 62 коп. і моральну шкоду. Тому що вважає, що ПАТ "Черкасиобленерго" безпідставно нарахувало йому кошти за користування електроенергією на умовах, що передбачені цим договором, як для споживача, що не має установленого електроопалювального котла.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суди попередніх інстанцій вищевикладеного не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не звернули уваги на те, що строк позовної давності починається з дня, коли особа довідалася про порушення свого права, а не з моменту укладення договору, який, як установлено судами, позивачем не підписувався, та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 05 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.