Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_4, заінтересована особа - Друга Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_6, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 подала до суду вказану заяву, в якій просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_7 (спадкоємець) разом з ОСОБА_8 (спадкодавець) за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, станом на 27 квітня 2014 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2016 року, в задоволенні заяви відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і задовольнити заяву про встановлення факту постійного проживання.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4, оскільки відповідно до положень статей 234, 256 ЦПК України судом можуть бути встановлені юридичні факти, які мають юридичні наслідки - виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, а у справі, що переглядається, від встановлення факту постійного спільного проживання померлих батьків заявника - ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які були за життя зареєстровані за різними адресами, у заявника не виникає права на спадщину, яка відкрилась після смерті її матері ОСОБА_7

Доводи скаржника, що встановлення факту спільного проживання батьків дозволить їй реалізувати своє право на спадкування, передбачене ст. 1223 ЦК України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки за умови встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_7 разом із спадкодавцем ОСОБА_8 та за відсутності у ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_8, до складу якої входить нерухоме майно, ОСОБА_4 не зможе оформити своє право на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_8

Таким чином, судами ухвалені законні і обґрунтовані судові рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання, а тому підстав для їх скасування немає.

При цьому, скаржник не позбавлена можливості за наявності правових підстав звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно у порядку спадкування.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.