Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Ніжинської райдержадміністрації Чернігівської області, ОСОБА_4, Управління Держземагенства у Ніжинському районі Чернігівської області, треті особи без самостійних вимог: Ніжинська міська державна нотаріальна контора Чернігівської області, приватний нотаріус Ніжинського міського округу Чернігівської області Варава Ніна Петрівна, ОСОБА_6 в своїх інтересах та як законний представник неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8, про визнання недійсним державного акта, скасування рішень органів державної влади, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 11 лютого 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки на території Вертіївської сільської ради, цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,07 га, про що видано державний акт на право приватної власності на землю. На підставі розпорядження Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - Ніжинська РДА) від 3 червня 2008 року ОСОБА_9 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Вертіївської сільської ради. Відповідно до свідоцтв про право власності на спадщину за законом, право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з набули ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які у подальшому відчужили її ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 10 липня 2013 року.

Зазначала, що відповідно до схеми та довідки фізичної особи - підприємця ОСОБА_10 від 10 червня 2015 року при виконанні робіт щодо встановлення (відновлення) її земельної ділянки площею 0,07 га, що знаходиться на території Вертіївської сільської ради, встановлено, що її земельна ділянка накладається на земельну ділянку площею 0,25 га, що належить на праві власності ОСОБА_4

Ураховуючи наведене, просила витребувати від ОСОБА_4 як добросовісного набувача на свою користь земельну ділянку площею 0,07 га, розташовану на територіїї Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, скасувати розпорядження Ніжинської РДА від 3 червня 2008 року № 204 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,25 га в адміністративних межах Вертіївської сільської ради відносно ОСОБА_9, скасувати розпорядження Ніжинської РДА від 3 червня 2008 року № 205 в частині надання земельної ділянки на праві власності для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га ріллі в адміністративних межах Вертіївської сільської ради відносно ОСОБА_9, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий на імя ОСОБА_9, скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 від 10 липня 2013 року.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 11 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом виключення з мотивувальної частини висновок про пропуск ОСОБА_3 строку позовної давності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог. Зазначав, що позивач не надала належних доказів на підтвердження порушення її права власності на земельну ділянку, а саме, що належна їй земельна ділянка площею 0,07 га накладається на земельну ділянку площею 0,25 га, власником якої є ОСОБА_4,

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 24 лютого 2000 року ОСОБА_3, на підставі рішення Вертіївської сільської ради народних депутатів від 29 грудня 1999 року, було безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,07 га для ведення особистого підсобного господарства в межах Вертіївської сільської ради. Даний акт зареєстровано в установленому законом порядку.

На підставі виписки з розпорядження Ніжинської РДА за № 205 від 3 червня 2008 року ОСОБА_9 на праві власності для ведення особистого селянського господарства надано земельну ділянку площею 0,25 га ріллі в адміністративних межах Вертіївської сільської ради.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 липня 2013 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в Чернігівській області Ніжинському районі Вертіївській сільській раді, яка належала останнім на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом за кожним в порядку спадкування після померлого ОСОБА_9

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що оформленням документів про право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,25 га та виділення даноїземельної ділянки ОСОБА_9 на місцевості порушене її право власності на земельну ділянку площею 0,07 га, яка належить позивачу на підставі державного акта про право приватної власності на землю, виданого 24 лютого 2000 року, оскільки належна їй земельна ділянка накладається на земельну ділянку площею 0,25 га, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу. На підтвердження доводів позовної заяви посилалась на схему та довідку фізичної особи - підприємця ОСОБА_10 від 10 червня 2015 року при виконанні робіт щодо встановлення (відновлення) її земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини 2, 3 ст. 152 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 391 ЦК України та статті 155 ЗК України 2001 року власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За таких обставин можна зробити висновку про те, що порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав, якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У силу положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Однак суди, порушивши вимоги ч. 4 ст. 10, ст. 57 ЦПК України, не з'ясували всіх фактичних обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, не роз'яснили особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про призначення експертизи, належно не дослідили технічну документацію на земльні ділянки, не зробили висновку щодо існування або відсутності накладення земельних ділянок сторін у спорі.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 11 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.