Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача кошти, отримані ним за договором позики від 27 червня 2014 року у розмірі 662 400 грн, та проценти за користування позикою за період з 28 червня 2014 року по 19 жовтня 2015 року у розмірі 174 653,79 грн.

Заперечуючи проти задоволення вказаних вимог, ОСОБА_5 подав до суду зустрічний позов, в якому просив визнати недійсним договір позики від 27 червня 2014 року, посилаючись на те, що попри наявність розписки він гроші за цим договором не отримав, також сторонами не дотримана письмова форма договору позики і відсутня згода його дружини на укладання цього договору.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 836 835,35 грн боргу та судові витрати у розмірі 3 654 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 отримав у борг у ОСОБА_6 30 тис. дол. США і зобов'язався їх повернути на першу вимогу кредитора, про що 27 червня 2014 року склав відповідну розписку, оригінал якої був досліджений судами попередніх інстанцій.

З урахуванням вказаного, суди на підставі положень статей 525, 526, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України обґрунтовано стягнули з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на користь позивача заборгованість за договором позики з урахуванням процентів за користування нею.

Колегія суддів вважає, що суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення обґрунтовано не прийняв до увагу твердження ОСОБА_5 про безгрошовість позики, оскільки відповідно до вимог статей 1046, 1047 ЦК України письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Таким чином, у ході перегляду справи в касаційному порядку, колегією суддів встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про часткове задоволення первісного позову і відмову в задоволенні зустрічного позову, а тому підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.