Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Коротуна В.М., Червинської М.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та Державної казначейської служби України, яка діє через представника Хмельницького Віктора Сергійовича, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2016 року,

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 15 квітня 2013 року його було затримано за підозрою у скоєнні кримінальних правопорушень.

16 квітня 2013 року йому було повідомлено про підозру у скоєнні кримінальних правопорушень.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2013 року відносно нього було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2013 року дію запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 було продовжено до двох місяців. У подальшому строк дії вказаного запобіжного заходу продовжувався відповідними ухвалами Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 серпня 2013 року та 03 жовтня 2013 року.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2013 року його визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 186 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 08 травня 2014 року вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2013 року скасовано, кримінальне провадження відносно нього закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості в суді та вичерпаністю можливості їх отримання. Обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було скасовано, а його звільнено з-під варти в залі судового засідання.

Крім цього, позивач зазначив, що йому було незаконно повідомлено про підозру, також його незаконно було взято під варту та утримано під вартою у період з 15 квітня 2013 року по 08 травня 2014 року, тобто 1 рік 23 дні, та незаконно засуджено, внаслідок чого йому була завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що його було позбавлено нормальних життєвих зв'язків, він знаходився у тісному ізольованому приміщенні у постійній нервовій напрузі, був позбавлений можливості вільно спілкуватися з рідними та близькими тощо. Внаслідок незаконного тримання під вартою та засудження була принижена його честь та гідність, а тому він просив суд стягнути з відповідача 500 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_4 130 тис. грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції змінено - викладено його резолютивну частину в частині стягнення моральної шкоди в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_4 130000 грн.".

У решті рішення суду залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Представник Державної казначейської служби України у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

У статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон) передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою.

Згідно з ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до ст. 3 Закону у наведених в ст. 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

Частинами 5, 6 ст. 4 Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Так, судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 08 травня 2014 року скасовано вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2013 року відносно позивача в частині засудження його за ч. 1 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 186 КК України, справу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито в зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_4 в суді і вичерпаністю їх отримання. Обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано та звільнено ОСОБА_4 з-під варти в залі судового засідання.

Таким чином, суди на підставі вищевказаних положень Закону та встановлених обставин справи дійшли правильного висновку, що перебування позивача під слідством і незаконне засудження, перенесені моральні страждання у зв'язку з характером пред'явленого обвинувачення, тривалість перебування позивача під вартою призвело до змін в організації його життя та вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення морального стану. При цьому розмір моральної шкоди судами був визначений з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних), яких зазнав позивач через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та через те, що у цей період часу утримувався під вартою майже 13 місяців. Також судами було враховано наявність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, що призвели до обмеження свободи позивача та у позбавленні спілкування із рідними та оточуючими людьми, можливості реалізації життєвих планів, та потребували значних зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

З урахуванням вказаного, у справі, що переглядається, колегією суддів встановлено, що суди попередніх інстанцій, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, визначивши розмір відшкодування у 130 тис. грн.

Отже підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, а тому касаційну скаргу ОСОБА_4 необхідно відхилити, оскільки судами при визначенні розміру відшкодування враховані всі фактичні обставини справи. Також підлягає відхиленню й касаційна скаргу Державної казначейської служби України, оскільки судами встановлено, що моральної шкоди позивачу було завдано незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а тому суди дійшли правильного висновку про відшкодування цієї шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, наведені у касаційних скаргах доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Державної казначейської служби України, яка діє через представника Хмельницького Віктора Сергійовича, відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2015 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.