Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є., Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, Запорізького міського управління юстиції про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзеського районного суду м. Запоріжжя від 6 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, Запорізького міського управління юстиції про визнання недійсним правовстановлюючого документа про право власності на нерухоме майно та його скасування, посилаючись на те, що він є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1. На підставі рішення суду від 12 листопада 2009 року на вказане майно було звернуто стягнення. В процесі виконавчих дій 15 червня 2011 року були проведені прилюдні торги з реалізації цього майна, переможцем яких став ОСОБА_6 У подальшому, 3 грудня 2013 року за рішенням апеляційного суду Запорізької області прилюдні торги визнані недійсними, оскільки вони проведені з порушенням положень законодавства, яке регулює порядок реалізації майна з прилюдних торгів. Останнім набувачем за договором купівлі-продажу є відповідач, який після технічної реконструкції спірного нежитлового приміщення та належного йому на праві власності нежитлового приміщення АДРЕСА_2 створив медичний кабінет, зареєстрував за собою право власності на це майно та 23 травня 2013 року у Реєстраційній службі Запорізького міського управління юстиції Запорізької області отримав свідоцтво про право власності на вищевказане реконструйоване нежитлове приміщення. Оскільки прилюдні торги, на яких було відчужене нерухоме майно, були визнані недійсними, то ОСОБА_5 не міг набути право власності на це майно. За наявності арешту ОСОБА_7 було вчинено дії, направлені на реконструкцію приміщення. Крім того, відповідачу був наданий дозвіл на реконструкцію під медичний кабінет квартири АДРЕСА_2. На об'єднання те реконструкцію нежитлового приміщення № 21 відповідач дозволу не отримував. Тому свідоцтво про право власності на нерухоме майно є незаконним. З урахуванням викладеного позивач просив суд позов задовольнити.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Так, звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_4 просив визнати недійсними правовстановлюючі документи, відповідно до яких відповідач набув право власності на спірне нежитлове приміщення, мотивуючи це тим, що за рішенням суду прилюдні торги, на яких було реалізовано вказане нерухоме майно, визнано недійсними. Після продажу спірного приміщення на прилюдних торгах, воно неодноразово відчужувалося. Проте, позивач стороною останнього правочину, за яким відповідач набув право власності, не був, з позовними вимогами про витребування спірного майна позивач не звертався (ст. 11 ЦПК України), відтак у суду не було підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзеського районного суду м. Запоріжжя від 6 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.