599/582/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 20.07.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 15 січня 2016 року,

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 08 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір TECNAE0000141634, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 14 253,73 дол. США терміном до 06 вересня 2013 року.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_3 станом на 03 березня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 60 013,57 дол. США, яка складається з: 19 827,13 дол. США заборгованості за кредитом, 5 792,41 дол. США заборгованості за процентами за користування кредитом, 1 363,40 дол. США заборгованості з комісії за користування кредитом, 30 163,25 дол. США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до умов договору, 10,07 дол. США - штраф (фіксована частина) та 2 857,31 дол. США - штраф (процентна складова).

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 15 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення кредитної заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що банк звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що пред'являючи позов, банк не врахував суму боргу, яка уже була стягнута рішенням суду від 26 квітня 2012 року, і виконання якого на даний час ще не закінчено, та не визначено конкретну суму заборгованості за кредитним договором, а також не правильно нараховані штрафні санкції, передбачені умовами договору та ЦК України (435-15) .

Кім того, апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для стягнення кредитної заборгованості з поручителів, з підстав пропуску строку, встановленого ст. 559 ЦК України.

Протеповністю погодитись із висновками судівне можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом установлено, що 08 вересня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № TECNAE0000141634, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 14 253,73 дол. США, з терміном виконання до 06 вересня 2013 року.

Рішенням Зборівського районного суду від 26 квітня 2012 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення було задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 вересня 2008 року № TECNAE0000141634 у сумі 26 918,86 дол. США витребувано у ОСОБА_6 та передано предмет застави - автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель 200 Е, 1996 року випуску, тип ТЗ - легковий седан В, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля. Звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель 200 Е, 1996 року випуску, тип ТЗ - легковий седан В, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Рішення суду набрало законної сили.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Зборівського районного управління юстиції від 01 листопада 2012 року відкрито виконавче провадження, яке на час розгляду справи не закінчено.

Крім того, встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені договори поруки від 09 вересня 2008 року та 29 листопада 2011 року.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Зазначена позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, за змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

За умови пред'явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців відзміненої дати виконання основного зобов'язання.

Зазначена позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-106цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте умовами договорів поруки встановлено строк їх дії - порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (пункти 10, 12 договорів поруки).

Унаслідок порушення боржником виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ "КБ "ПриватБанк" 06 березня 2015 року пред'явило вимогу до поручителів про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних з ним платежів, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умовам кредитного договору й договорів поруки.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.

У разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Проте, відмовляючи у стягненні кредитної заборгованості з поручителів із підстав припинення поруки, суди не звернули увагу на те, що ПАТ "КБ "ПриватБанк" пред'явило позов до боржника і поручителів 15 квітня 2015 року, тобто у шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому цей строк банком не пропущено, а поруку не припинено.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на зазначені вище обставини справи уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; не врахував вищевикладені висновки Верховного Суду України, про те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), зокрема, що у кредитора за договором залишається право вимоги до боржника, а боржник не звільняється від обов'язку розрахуватися з кредитором, відповідне право вимоги залишається навіть після спливу строку договору, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 15 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.