587/2799/14-ц Про стягнення збитків, стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі - 20.07.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщинська" про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати; за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщинська" до ОСОБА_3 про стягнення збитків, стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі, за касаційними скаргами ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, та товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщинська" на рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 15 лютого 2016 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщинська" (далі - ТОВ "Агрофірма "Косівщинська") про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2,72 га, що знаходиться на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області. 05 січня 2005 року між ним та ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років зі сплатою орендної плати у розмірі 442 грн, що становить 1,5 % від грошової оцінки землі і вноситься до 30 числа останнього у звітному році місяця, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. 01 січня 2009 року між сторонами було укладено додатковий договір, за умовами якого п. 8 договору оренди землі від 10 січня 2005 року викладено у новій редакції, збільшено строк оренди земельної ділянки до 10 років та визначено орендну плату в розмірі 1 083 грн 75 коп. за рік.

Відповідач у порушення умов зазначеного договору оренди земельної ділянки за період2011-2013 років не сплачував орендну плату у встановлений строк.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" на його користь 2 197 грн 27 коп., з яких: заборгованість з орендної плати у розмірі 1 671 грн 14 коп., 3 % річних у розмірі 99 грн 90 коп., інфляційне збільшення заборгованості у розмірі 426 грн 14 коп., та розірвати договір оренди землі від 05 січня 2005 року.

ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення збитків, стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі.

На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що відповідно до договору оренди землі, укладеного між сторонами, ОСОБА_3 передав належну йому земельну ділянку в оренду для вирощування товарної сільськогосподарської продукції з терміном дії 5 років, у подальшому збільшеним до 10 років згідно з додатковим договором. Зазначало, що ОСОБА_3 зобов'язувався не вчиняти дії, які б перешкоджали орендарю користуватися земельною ділянкою (п. 29 договору). Стверджувало, що в супереч п. 29 вказаного договору ОСОБА_3 на підставі договору від 28 грудня 2012 року передав належну йому земельну ділянку в оренду третій особі - товариству з обмеженою відповідальністю "Авіс-Україна" (далі - ТОВ "Авіс-Україна"). Вказувало, що у відповідності з укладеним договором ТОВ "Авіс-Україна" обробляло земельну ділянку ОСОБА_3 протягом 2013-2014 років, а ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" була позбавлена такої можливості, внаслідок чого були порушені права ТОВ "Агрофірма "Косівщинська", яка понесла збитки внаслідок протиправних дій ОСОБА_3, в розмірі 13 613 грн 26 коп.

Враховуючи викладене, ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" просило суд розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений із ОСОБА_3, та стягнути з останнього 1 440 грн 74 коп. виплаченої за 2013 рік орендної плати з урахуванням суми переплати та 13 613 грн 26 коп. завданих збитків.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 14 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 15 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 та позову ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3,просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги, в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позову ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги, в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про розірвання договору оренди землі, суд першої інстанції виходив із того, що факт несвоєчасної сплати орендної плати за спірні періоди не свідчить про систематичне невиконання стороною договірних зобов'язань і не може бути підставою для розірвання договору оренди землі.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що факту систематичної несплати орендної плати та невиконання відповідачем обов'язків, передбачених ст. ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі", не встановлено.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ "Агрофірма "Косівщинська", суди виходили з того, що товариством не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав користування орендованою земельною ділянкою та завдання збитків.

Протеповністю погодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Судом установлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 24 січня 2000 року належить земельна ділянка площею 2,72 га, що знаходиться на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області.

05 січня 2005 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років зі сплатою орендної плати у розмірі 442 грн, що становить 1,5 % від грошової оцінки землі і вноситься до 30 числа останнього у звітному році місяця, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. 01 січня 2009 року між сторонами укладено додатковий договір, за умовами якого п. 8 договору оренди землі від 05 січня 2005 року викладено у новій редакції, збільшено строк оренди земельної ділянки до 10 років та визначено орендну плату в розмірі 1 083 грн 75 коп. за рік.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Так, п. 12 договору оренди землі, укладеного між сторонами, встановлено, що орендна плата вноситься до 30 числа останнього у звітному році місяця, тобто до 30 грудня кожного року дії договору оренди землі.

Судом установлено, що орендна плата за 2011-2012 роки була сплачена лише 10 грудня 2013 року, тобто в указаний період орендар не платив орендну плату, чим порушив умови договору оренди.

При цьому несвоєчасна сплата означає несплату певної суми грошових коштів у певний строк, зокрема, в даному випадку, у строк, передбачений договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України (2768-14) та іншими законами України.

У пункті "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що спірні правовідносини передбачають систематичну несплату орендної плати як підставу для розірвання договору оренди.

Зазначена позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року № 6-146цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; не надав належного правового обґрунтування та оцінки п. 12 договору оренди землі; не врахував наявність вини відповідача у порушенні зобов'язання щодо сплати орендної плати за 2011-2012 роки та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про розірвання договору оренди землі.

Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд не перевірив та належним чином не спростував тверджень ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки, що є предметом договору, для використання та оброблення ТОВ "Авіас-Україна" протягом 2013-2014 роки, не взяв до уваги те, що договір оренди землі у встановленому порядку не розірваний (не припинений), а згідно зі ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватись орендованою земельною ділянкою, та дійшов передчасного висновку про недоведеність позову.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.