Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про визнання мирової угоди, укладеної ними 20 серпня 2015 року, відповідно до якої сторони на основі взаємних домовленостей дійшли згоди врегулювати спір щодо спільного майна подружжя на наступних умовах:

1. ОСОБА_3 визнає за ОСОБА_4 право на грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_1, у розмірі 39 486 гривень, що згідно курсу валют НБУ на 20.08.2015 року еквівалентно 1 790 доларів США та зобов'язується їй сплатити вказані кошти до 31.08.2015 року.

2. ОСОБА_3 визнає за ОСОБА_4 право на 1/2 частину депозитного вкладу у розмірі 8 870 доларів США, розміщеного ним 16.06.2014 року у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", депозитний договір SAMDNWFD0070151959400, та зобов'язується сплатити ОСОБА_4 його 1/2 частину у розмірі 4 435 доларів США до 31.08.2015 року.

3. ОСОБА_4 визнає ту обставину, що кошти, внесені ОСОБА_3 27.09.2013 року на депозитний рахунок № SAMDNWFD80000738056853 у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у розмірі 50 000 доларів США є особистою приватною власністю ОСОБА_3, які набуті ним внаслідок відчуження 26.09.2013 року земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,202 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка знаходиться у с. Гнідині Бориспільського району, у зв'язку з чим не претендує на 1/2 частину від вказаних коштів.

4. ОСОБА_4 не претендує на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, оскільки визнає, що придбані ОСОБА_3 05.10.2001 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Кузьміченко А.П. 2/3 частини вказаної квартири є особистою приватною власністю ОСОБА_3, які придбані ним за кошти, що належали останньому на праві особистої приватної власності.

5. ОСОБА_3 визнає ту обставину, що кошти внесені ОСОБА_4 31.05.2013 року на депозитний рахунок № SAMDNWFD25000735584688 у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у розмірі 4 000 доларів США є особистою приватною власністю ОСОБА_4 у зв'язку з чим не претендує на 1/2 частину від вказаних коштів.

6. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_3, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться у АДРЕСА_2 та 1/2 частину розміщених на ній будівельних матеріалів та обладнання, використаних при будівництві фундаменту під житловий будинок, загальною площею 11мх7 м, фундаменту під паркан загальною довжиною 12,95 м; частину замощення в'їзду воріт загальною площею 2 мх1,5 м; 1/2 частину пробивного колодязю та шахти колодязя з кришкою із залізобетонних квадратних коробів глибиною 2 м, а також на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, використаних при будівництві повітряної лінії: ПЛ1-0,4 кВ від опори № 6 Л-2 ТП-628 до опори № 6п10 довжиною 340 м, та відгалуження від опори № 6п10 Л-2 ТП-628 до ВРП довжиною 9 м, які знаходяться у с. Гнідині Бориспільського району.

7. Сторони стверджують, що умови даної мирової угоди їх цілком задовольняють, є вигідними та відповідають їхній внутрішній волі. Сторони не перебувають під впливом тяжкої обставини. Сторони на мають будь-яких претензій один до одного у зв'язку з укладенням даної мирової угоди.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просили постановити ухвалу про визнання вищевказаної мирової угоди та закрити провадження у даній цивільній справі.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2015 року було визнано вищевказану мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 20 серпня 2015 року.

За заявою ОСОБА_4 Бориспільським міськрайонний судом Київської області було видано два виконавчі листи, які 01 жовтня 2015 року були пред'явлені стягувачем для примусового виконання до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області (далі - Бориспільський міськрайонний ВДВС Головного ТУЮ Київської області).

05 жовтня 2015 року постановами державного виконавця Бориспільського міськрайонного ВДВС Головного ТУЮ Київської області) Мариненка О.В. було відкрито виконавчі провадження ВП № 48900609 з примусового виконання виконавчого листа № 2/359/114 про зобов'язання ОСОБА_3 сплатити на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 1 790 доларів США, а також виконавче провадження ВП № 48900566 з примусового виконання виконавчого листа № 2/359/114 про зобов'язання ОСОБА_3 сплатити на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 2 010 доларів США.

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на виконання умов, укладеної між сторонами мирової угоди, він сплатив ОСОБА_4 визначену суму коштів у загальному розмірі 6 225 доларів США, а саме: 20 серпня 2015 року - 3 800 доларів США та 29 серпня 2015 року - 2 425 доларів США, на підтвердження чого надав державному виконавцю відповідні розписки ОСОБА_4 про отримання вказаних коштів. Проте, листом від 26 листопада 2015 року № 52060 начальник Бориспільського міськрайонного ВДВС Головного ТУЮ Київської області повідомив його, що розписка від 20 серпня 2015 року, за якою стягувач отримала від нього 3 800 доларів США, виконавчою службою до уваги не приймається, оскільки в ній зазначено, що кошти отримані не на виконання умов мирової угоди, а на виконання домовленостей, досягнутих при підписанні мирової угоди. Заявник зазначав, що таке посилання державного виконавця є безпідставними, оскільки його єдиною заборгованістю перед колишньою дружиною є борг за затвердженою судом мировою угодою, яку він фактично виконав.

Посилаючись на те, що його обов'язок як боржника припинився у зв'язку із повним добровільним виконанням умов мирової угоди, заявник на підставі положень ст. 369 ЦПК України просив визнати виконавчі листи від 22 вересня 2015 року № 2/359/114 про стягнення з нього боргу у розмірі 1 790 доларів США та № 2/359/114 про стягнення з нього боргу у розмірі 4 435 доларів США такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2016 року скасовано, постановлено нову ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_3 Визнано виконавчі листи, видані 22 вересня 2015 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області № 2/359/114 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 1 790 доларів США та № 2/359/114 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 4 435 доларів США, такими, що не підлягають виконанню.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, що згідно з умовами, визнаної ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2015 року, мирової угоди, укладеною між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, сторони домовилися, що ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя, до 31 серпня 2015 року зобов'язаний сплатити на користь ОСОБА_4 грошові кошти у загальному розмірі 6 225 доларів США, а саме: 39 486 грн, що згідно з курсом валют Національного Банку України станом на 20 серпня 2015 року еквівалентно 1 790 доларів США, та 4 435 доларів США.

За заявою ОСОБА_4 Бориспільським міськрайонний судом Київської області було видано два виконавчі листи, які 01 жовтня 2015 року були пред'явлені стягувачем для примусового виконання до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області (далі - Бориспільський міськрайонний ВДВС Головного ТУЮ Київської області).

05 жовтня 2015 року постановами державного виконавця Бориспільського міськрайонного ВДВС Головного ТУЮ Київської області) Мариненка О.В. було відкрито виконавчі провадження ВП № 48900609 з примусового виконання виконавчого листа № 2/359/114 про зобов'язання ОСОБА_3 сплатити на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 1 790 доларів США, а також виконавче провадження ВП № 48900566 з примусового виконання виконавчого листа № 2/359/114 про зобов'язання ОСОБА_3 сплатити на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 2 010 доларів США.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_3 посилався на те, що виконав умови вищевказаної мирової угоди у добровільному порядку, на підтвердження чого надав відповідні розписки, складені ОСОБА_4

Так, відповідно до розписки від 20 серпня 2015 року, виготовленої загальноприйнятими технічними засобами, яка містить дату та підпис від імені ОСОБА_4. які зроблені від руки, зазначено наступне: "Я, ОСОБА_4, у зв'язку з розподілом спільно нажитого майна, отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 3 800 доларів США в рахунок домовленостей, досягнутих при підписанні мирової угоди".

Згідно з розпискою від 29 серпня 2015 року, наданою ОСОБА_4, (написаною від руки та підписаною також свідком - ОСОБА_7.), остання зазначила наступне: "Я, ОСОБА_4, у зв'язку з розподілом спільно нажитого майна, отримала від ОСОБА_3 2 425, 00 (дві тисячі чотириста двадцять п'ять) доларів США в рахунок домовленостей, досягнутих при підписанні мирової угоди".

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів виконання взятих на себе під час укладення мирової угоди зобов'язань.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи заяву, апеляційний суд дійшов висновку про те, що виконавчі листи слід визнати такими, що не підлягають виконанню, оскільки у заявника відсутній обов'язок виконувати умови мирової угоди у порядку виконавчого провадження, у зв'язку із їх виконанням у добровільному порядку.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 3 ст. 31 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

За змістом ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України до відкриття виконавчого провадження мирова угода подається сторонами до суду, який ухвалив рішення, для визнання.

Частиною 2 ст. 369 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Підстави для цього зазначені у ч. 4 ст. 369 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо: його було видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою; з інших причин.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦК України повно, всебічно та об'єктивно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст. 369 ЦПК України правових підстав для визнання виконавчого листів такими, що не підлягають виконанню, оскільки заявником не підтверджено належними доказами повного добровільного виконання умов мирової угоди, визнаної ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2015 року. Так, зокрема, суд правильно зазначив, що з тексту розписок від 20 серпня 2015 року та 29 серпня 2015 року, наданих ОСОБА_4 не вбачається, що отримані нею кошти, виплачені на виконання умов мирової угоди.

Таким чином, висновки апеляційного суду про задоволення заяви не ґрунтуються на законі та наявних у матеріалах справи доказах.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, колегія судів дійшла висновку, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, судове рішення відповідає вимогам матеріального права, а тому скасоване апеляційним судом помилково.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року скасувати, ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2016 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.