Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

СитнікО.М., Демяносова М.В., Парінової І.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Люхчанської сільської ради Сарненського району Рівненської області, Сільськогосподарського приватного підприємства "Нива", уповноваженої особи співвласників майна, що знаходиться в цілісному майновому комплексі і є спільною частковою власністю громадян колишніх членів реформованого КСП "Нива" ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 29 березня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що він та його сім'я проживають в адміністративному приміщенні по АДРЕСА_1 з дозволу КСП "Нива" з 1999 року. Деякі кімнати у приміщенні вони обладнали під житлове приміщення, інші використовують як підсобні.

Оскільки він давно, відкрито та безперервно володіє цим адміністративним приміщенням, просив визнати за ним право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 29 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У п. п. 9, 10 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).

Якщо особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору з його власником (оренди, зберігання тощо), який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно через п'ять років з часу спливу позовної давності за відповідними вимогами (частина третя статті 344 ЦК України). При цьому строк позовної давності починає обчислюватись з моменту закінчення строку дії договору, якщо інший строк повернення речі не був установлений самим договором.

Судами встановлено, що відповідно до довідки КСП "Нива" Сарненського району Рівненської області від 15 жовтня 1999 року ОСОБА_7 виділено дві кімнати в адміністративному приміщенні по АДРЕСА_1 для проживання сина ОСОБА_4 разом із сім'єю (а. с. 5).

Згідно з актом обстеження від 23 вересня 2013 року в адміністративному приміщенні по АДРЕСА_1 проживають без реєстрації ОСОБА_8., його дружина та два неповнолітніх сина. Із акта вбачається, що він складений у приміщенні, що належить СГПП "Нива", тобто правонаступника КСП "Нива" (а. с. 6).

Суди правильно зробили висновок, що вимоги ст. 344 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки із довідки КСП "Нива" від 15 жовтня 1999 року не вбачається, на який строк надано право ОСОБА_7 для проживання сина у спірному приміщенні.

Крім того, позивачу у користування згідно з довідкою будо надано дві кімнати, які саме кімнати йому виділено в довідці не зазначено, однак ОСОБА_4 ставив питання про визнання за ним права власності на все адміністративне приміщення. Докази СГПП "Нива" про належність приміщення підприємству не спростовані.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 29 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.