Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Фаловської І.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом військової прокуратури Львівського гарнізону в інтересах Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Власта", Міністерства оборони України до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року,

У серпні 2014 року військова прокуратура Львівського гарнізону звернулася до суду в інтересах Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Власта" (далі - ДП МО України "Готель "Власта") з позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідача було засуджено вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 27 червня 2014 року за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей на строк до трьох років зі сплатою штрафу в розмірі 5 950 грн в дохід держави та звільнено від відбуття покарання на підставі п. "в" ч. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 (1185-18) року.

Зазначеним вироком було встановлено, що відповідач, будучи службовою особою - директором ДП МО України "Готель "Власта" наніс зазначеному підприємству майнової шкоди на суму 433 992 грн 12 коп.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Власта" 433 992 грн коп. майнової шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі 3 654 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 27 червня 2014 року ОСОБА_4 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей на строк до трьох років зі сплатою штрафу в розмірі 5 950 грн в доход держави та звільнено від відбуття покарання на підставі п. "в" ч. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 (1185-18) року.

Зазначеним вироком встановлено, що підсудний ОСОБА_4 у період з липня 2011 року по січень 2012 року, будучи службовою особою - директором ДП МО України "Готель "Власта", тобто особою, яка на постійній основі обіймала посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки свого діяння, достовірно знаючи, що роботи за договорами від 01 липня 2011 року № 01/07/1 1-Пр, від 02 грудня 2011 року №2/12/1-1-Пр та від 01 липня 2011 року № 49 підрядниками взагалі не виконувались, а за договорами від 15 червня 2011 року № 25/1 0-ЛЗТБ/КБ-2 15/06/11-РР та від 21 січня 2012 року № 21/01-ЛЗТБ/КБ2 виконані частково, умисно підписав та скріпив печаткою підприємства акти прийому-здавання проектно-кошторисної документації від № 1 на суму 228 000 грн, від 30 вересня 2011 року № 2 на суму 71 684 грн 40 коп., за грудень 2011 року № 1/3 на суму 548 901 грн 60 коп., та акти приймання виконаних будівельних робіт № 1 за липень 2011 року - на суму 42 550 грн, № 2 за липень 2011 року - на суму 159 505 грн, № 4 за грудень 2011 року - на суму 62 297 грн 71 коп., № 1 за січень 2012 року - на суму 59 993 грн, які містять завідомо неправдиві відомості щодо обсягів робіт, виконаних ТОВ "ТРТІ" та ДП "Цемекс-Бетон", спричинивши ДП МО України "Готель "Власта" матеріальні збитки на загальну суму 433 992 грн 12 коп., що в двісті п'ятдесят разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та завдав нематеріальної шкоди, яка виразилась у створенні штучної кредиторської заборгованості підприємства перед ТОВ "ТРТІ" на загальну суму 560 348 грн 76 коп., вчинивши інше службове підроблення офіційних документів, що спричинило тяжкі наслідки, тобто злочин, передбачений ч. 2 ст. 366 КК України.

Задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_4 на користь ДП МО України "Готель "Власта" 433 992 грн 12 коп. майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що такий розмір шкоди встановлений вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 27 червня 2014 року, який відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що судом першої інстанції на підставі доказів не встановлювався факт завдання шкоди та її розмір, а лише був взятий з вироку в кримінальній справі, є безпідставними, оскільки ОСОБА_4 вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 27 червня 2014 року не оскаржував, розмір встановленої даним вироком шкоди не оспорював та відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України не надав доказів, що розмір заподіяної його діями майнової шкоди є іншим.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.