Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" на заочне рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2014 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору від 7 лютого 2013 року № F43.036.72393.

Заочним рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківськоїобласті від 19 червня 2014 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним кредитний договір від 7 лютого 2013 року № F43.036.72393, укладений між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством "Ідея Банк" (далі - ПАТ "Ідея Банк").

Стягнуто з ПАТ "Ідея Банк" на користь ОСОБА_6 зайво сплачені кошти в сумі 6 010,42 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ПАТ "Ідея Банк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У лютому 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшов лист доньки ОСОБА_6 ОСОБА_7, в якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.

На підтвердження цього юридичного факту ОСОБА_7 посилалася на копію свідоцтва про смерть № НОМЕР_1, відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року складено актовий запис № 14 про смерть ОСОБА_6

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року касаційне провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_6

Оскільки відомостей про правонаступників ОСОБА_6 до суду не надходило, провадження у справі слід відновити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 7 вересня 2012 року між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_6 підписано кредитний договір № М 34.06.72209, згідно з яким банк надав ОСОБА_6 кошти на поточні потреби в сумі 6 408 грн, включаючи витрати на страховий платіж строком на 30 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 20 % річних від залишкової суми кредиту та за обслуговування кредиту - 2,6 % щомісячно від початкової суми кредиту. Як ставка процентів, так і плата за користування обслуговування кредитом є стабільними та не змінюються під час всього періоду користування кредитом (а. с. 88, 89).

Згідно з квитанцією від 7 лютого 2013 року № 910330 ОСОБА_6 за вищевказаним договором на рахунок банку внесла кошти в сумі 4 505 грн 17 коп., тобто погасила кредитну заборгованість за цим договором (а. с. 101).

7 лютого 2013 року між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № F 43.06.72393, згідно з яким банк надав ОСОБА_8 кошти в сумі 5 650 грн, включаючи витрати на страховий платіж.

Згідно з п. 1.2 даного договору банк надає кредит у день підписання договору строком на 24 місяці. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок при видачі кредиту в готівковій формі або для оплати за реквізитами, вказаними позичальником при безготівковому переказі коштів.

З довідок ВАТ "Ідея Банк" від 5 квітня 2013 року вбачається, що заборгованість за договором від 7 вересня 2012 року № М 34.06.72209 та за договором від 7 лютого 2013 року № F 43.06.72393 у ОСОБА_6 відсутня (а. с. 90, 92).

Відповідно до положень ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 посилалась на вимоги ст. 230 ЦК України та на те, що уклала договір, будучи введеною відповідачем в оману, оскільки працівники банку надали їй документ для підпису, пояснивши, що це є додаток до основного договору про зменшення відсоткової ставки.

Задовольняючи позов частково та визнаючи недійсним кредитний договір, суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд виходив з того, що не маючи спеціальної юридичної освіти, або освіти в галузі кредитування позичальник не міг в повній мірі оцінити відповідність договору вимогами законодавства, а також юридичні та фінансові ризики для себе. Необізнаність споживача із законодавством у галузі кредитування та попередня довіра до кредитодавця не давали банку право укладати договір на незаконних умовах, обмежувати права споживача на інформацію тощо.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що доказів фактичного отримання позивачем ОСОБА_6 коштів за кредитним договором від 7 лютого 2013 року № F43.06.72393 не надано, а у самої ОСОБА_6. не було жодної необхідності отримувати кредит в сумі 4 727 грн.

Однак такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Звертаючись з позовом, як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилалася на ст. 230 ЦК України, яка передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, а не на правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки чи безгрошовості кредитного договору, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанції вирішили справу.

У порушення вимог ст. 11 ЦПК України, яка зобов'язує суд розглядати справи у межах заявлених вимог, суди вийшли за межі позову; вимог, які були заявлені, суди не розглянули, не визначилися з характером спірних правовідносин, предметом позову та його правовою підставою.

Апеляційний суд законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не перевірив, дійшовши передчасного висновку про задоволення позовних вимог у зв'язку з безгрошовістю кредитного договору.

Наведене свідчить, що судами не повно з'ясовані обставини справи, не надано їм оцінки, хоча з'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, коли фактичні обставини належним чином не встановлені, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Відновити касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" на заочне рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про визнання кредитного договору недійсним.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" задовольнити частково.

Заочне рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2014 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.