Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Закропивного О.В., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з серпня 2012 року він працював у відповідача на посаді водія. 26 січня 2015 року з невідомих причин його не було допущено до виконання обов'язків за трудовим договором. Протягом тривалого часу він намагався отримати від відповідача пояснення щодо підстав звільнення, трудову книжку та грошовий розрахунок. Лише після втручання органів внутрішніх справ його викликали до Жовтневого центру зайнятості, де 17 березня 2015 року було розірвано трудовий договір, того ж дня він отримав трудову книжку, у якій зазначено, що його звільнено 23 січня 2015 року у зв'язку із втратою довіри, на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України. Посилаючись на те, що займана ним посада водія автотранспортного засобу не передбачала безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей, договору про повну матеріальну відповідальність або посадової інструкції він не підписував, просив, з урахуванням уточнень, визнати його звільнення незаконних, поновити на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23 740 грн 56 коп., у рахунок завданої йому моральної шкоди порушенням його трудових прав 10 тис. грн та судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивача на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема, у зв'язку з тим що роботодавцем було виявлено факт нестачі товарно-матеріальних цінностей, що є об'єктивною підставою для втрати довіри зі сторони роботодавця.

Зазначені висновки судів є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які правильно застосовані з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 14 серпня 2012 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу до ФОП ОСОБА_4 на посаду водія автотранспортного засобу за трудовим договором (а.с. 9).

26 серпня 2014 року на виконання умов договору від 15 серпня 2014 року про надання транспортно-експедиторських послуг, укладеного між відповідачем та ТОВ "Агромаштрейд" (а.с. 63), позивач прибув до складу, орендованому указаним товариством на підставі договору від 1 серпня 2014 року з ФОП ОСОБА_6 (а.с. 67). Згідно накладної від 26 серпня 2014 року до транспортного засобу ОСОБА_3 мало бути завантажено 10 шт. кормоподрібнювачів (а.с. 66).

Листом від 23 січня 2015 року ТОВ "Агромаштрейд" повідомило відповідача про те, що за наслідками інвентаризації від 18 грудня 2014 року на орендованому товариством складі, встановлено факт недостачі товарно-матеріальних цінностей - кормоподрібнювачів ДТЗ. За наслідками проведеного товариством внутрішнього службового розслідування встановлено, що викрадення здійснювали комірники даного підприємства, які без оформлення видаткових документів у передбаченому порядку, шляхом доступу до товарно-матеріальних цінностей у змові з ОСОБА_3 за використанням вантажного автомобіля, який належить відповідачу, організували викрадання кормоподрібнювачів ДТЗ КР-1 та КР-02 і в подальшому продавали їх за половину вартості. На підставі зазначеного, оскільки відповідачем надавались послуги з перевезення згідно договору від 15 серпня 2014 року та автомобіль під керуванням ОСОБА_3 мав право проїзду на територію складу для завантаження те перевезення товару, товариство "Агромаштрейд" вказаним листом висловило недовіру до ОСОБА_3 та повідомило його про його не допуск на територію складу (а.с. 79).

23 січня 2015 року трудовий договір було розірвано на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку із скоєнням винних дій працівником, який безпосередньо обслуговував грошові цінності, і ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Як роз'яснено в п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Таким чином, утрата довір'я може бути не тільки результатом скоєння певних дій, а й такого проступку, який дає підстави зробити висновок про те, що подальше залишення такого працівника на роботі з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей може призвести до утрати цих цінностей.

За таких обставин, суди прийшли до обґрунтованого висновку про те, що позивач за своїми посадовими обов'язками безпосередньо обслуговував матеріальні цінності, оскільки здійснював їх перевезення, мав доступ до складу, де зберігався товар, недостача матеріальних цінностей товариства "Агромаштрейд" дала підстави для втрати до нього довіри та звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та вимогам матеріального закону, а доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про відсутність між сторонами договору про матеріальну відповідальність та посадової інструкції як доказ незаконності звільнення, не заслуговують на увагу, оскільки наявність останніх не є обов'язковою умовою для звільнення з підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Інші доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.