Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Іваненко Ю.Г., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом комунального підприємства "Житлогосп" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2016 року,-

У серпні 2015 року позивач - комунальне підприємство "Житлогосп" звернувся до суду із позовом, вимоги якого збільшив в ході розгляду справи, просив стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованість по квартирній платі в сумі 4 269,60 грн, станом на 31 січня 2016 року.

Позов мотивовано тим, що позивач є балансоутримувачем житлових будинків міста Олександрії Кіровоградської області та надає населенню послуги по обслуговування будинків та прибудинкових територій, за час з грудня 2010 року між сторонами виникли цивільні права та обов'язки відповідно до встановлених тарифів, що підтверджується наявним особовим рахунком № НОМЕР_1. Останні не оплачують послуги з утримання будинку та прибудинкової території, внаслідок чого виникла заборгованість, яка у добровільному порядку погашена не була.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2016 року у задоволенні уточнених позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь комунального підприємства "Житлогосп" м. Олександрія Кіровоградської області по 1055,03 грн в рахунок відшкодування заборгованості по комунальним платежам. В задоволення позовних вимог до ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та вирішив спір по суті.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що власниками квартири АДРЕСА_1, відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 22 грудня 1993 року, є ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Відповідачі за вказаною адресою не проживають та не споживають послуги.

Балансоутримувачем даного будинку і виконавцем послуг є комунальне підприємство "Житлогосп".

Договір про надання послуг між сторонами не укладався, однак відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1, за яким відповідачі мають заборгованість станом на 31 січня 2016 року в сумі 4 269,60 грн за період з грудня 2010 року.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд, виходив з того, що споживач зобов'язанийукласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати дані послуги передбачений п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (572-92-п) .Укладення такого договору є обов'язковим для відповідачів і його відсутність не може бути підставою для несплати житлово-комунальних послуг чи звільнення споживача від оплати наданих житлово-комунальних послуг за затвердженими в установленому порядку тарифами, що прямо передбачено ч. 2 ст. 162 ЖК УРСР та п. 5 ч. 3 ст. 20 ЗаконуУкраїни "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доводи відповідачів, що останні не проживають за вказаною адресою, обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки не є підставою для визнання того факту, що вони не споживають послуги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції відповідно до наданих суду розрахунків заборгованості та враховуючи межі строків позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду з позовом 31 серпня 2015 року, дійшов правильного висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню з липня 2012 року. Тому, наявні правові підстави для стягнення з належних відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 по 1/3 частини заборгованості за отримані комунальні послуги в межах строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.