389/3182/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 05.04.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2016 року,

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 24 січня 2013 року між публічним акціонерним товариством "АстраБанк" (далі - ПАТ "АстраБанк") та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк передав позичальнику грошові кошти у розмірі 150 652 грн 50 коп., зі сплатою 20,39 % річних, строком до 24 січня 2020 року. 24 січня 2013 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з позичальником відповідатиперед банком за виконання ним зобов'язання по вказаному кредитному договору.

2 грудня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги ПАТ "АстраБанк" відступило, а товариство прийняло права вимоги по усім кредитним та забезпечувальним договорам укладеним між банком та фізичними особами, у тому числі за кредитним договором від 24 січня 2013 року та договором поруки від 24 січня 2013 року, укладеними з відповідачами.

Позивач зазначав про те, що відповідачі неналежно виконували взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 31 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 128 073 грн 29 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 126 567 грн 82 коп.; заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 1 505 грн 47 коп.

З урахуванням наведеного ПАТ "Дельта Банк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 128 073 грн 29 коп.

Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 травня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано. У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено з інших правових підстав.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк", суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 письмово не був повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, унаслідок чого ризики настання несприятливих наслідків несе кредитор. Крім того, наявні квитанції і чеки, які підтверджують проведення ОСОБА_3 сплати за кредитним договором, а, отже, позивачем наявність зазначеної ним заборгованості за кредитним договором не доведено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" з інших правових підстав, виходив із того, що 14 лютого 2015 року ОСОБА_3 призваний на військову службу в порядку мобілізації на особливий період до Збройних сил України, унаслідок чого ним допущено прострочення внесення чергового платежу за кредитним договором, тобто не з його вини, а через об'єктивні непереборні обставини, на які боржник не мав змоги вплинути. Позивач не дотримався погодженого сторонами у кредитному договорі порядку повідомлення позичальника про прострочену заборгованість, а, отже, не набув права дострокового повернення всього кредиту. Крім того, після мобілізації ОСОБА_3 сплатив прострочену заборгованість за кредитним договором у повному обсязі.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 24 січня 2013 року між ПАТ "АстраБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк передав позичальнику грошові коштиу розмірі 150 652 грн 50 коп., зі сплатою 20,39 % річних, строком до 24 січня 2020 року.

24 січня 2013 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між ПАТ "АстраБанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з позичальником відповідатиперед банком за виконання ним зобов'язання по зазначеному кредитному договору.

2 грудня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги ПАТ "АстраБанк" відступило, а ПАТ "Дельта Банк" прийняло права вимоги по усім кредитним та забезпечувальним договорам укладеним між банком та фізичними особами, у тому числі за кредитним договором від 24 січня 2013 року та договором поруки від 24 січня 2013 року, укладеними з ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Отже, відповідно до положень ст. ст. 512, 513 ЦК України ПАТ "Дельта Банк" набуло права вимоги, як новий кредитор, до ОСОБА_3 та ОСОБА_4. за кредитним договором від 24 січня 2013 року та договором поруки від 24 січня 2013 року.

ПАТ "Дельта Банк" зазначав про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 неналежно виконували взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 31 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 128 073 грн 29 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 126 567 грн 82 коп.; заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 1 505 грн 47 коп.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову, посилався на те, що позичальником невиконані взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, так як він проходив військову службу, тобто не з його вини, унаслідок чого відсутні підстави стягнення заборгованості за цим договором.

Проте апеляційний суд не звернув увагу на таке.

14 лютого 2015 року на виконання указу Президента України від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію" (15/2015) ОСОБА_3 призваний на військову службу в порядку мобілізації на особливий період до Збройних сил України.

Згідно з ч. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України невірно застосував та протлумачив вказані норми права й не звернув увагу на те, що пільги військовослужбовцям, у особливий період щодо звільнення від сплати суми кредиту (тіла кредиту) законодавством не передбачено, а, отже, суд не перевірив, чи нараховувались банком відсотки та штрафні санкції за спірним кредитним договором, та чи правомірно кредитором нараховувалась заборгованість за тілом кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України належним чином не дослідив, чи не повинна обраховуватись заборгованість відповідача за весь кредит, оскільки банк набув право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту у зв'язку з порушенням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором щодо щомісячної оплати кредиту і за невиконання якого наступає право кредитора реалізувати наведені вище положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на те, що недотримання досудового порядку, визначеного сторонами в кредитному договорі, попередження позичальника про невиконання зобов'язання за цим договором, не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відмовляючи в позові до поручителя ОСОБА_4, апеляційний суд у порушення вимог ст. 316 ЦПК України взагалі не вказав підстав такої відмови, що є також і порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.