639/137/14 Про усунення перешкод власнику у користуванні квартирою, виселення та відшкодування моральної шкоди - 13.07.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод власнику у користуванні квартирою, виселення та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2016 року,

У січні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, у якому просив усунути йому перешкоди як власнику у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї відповідачів, а також стягнути на його користь з відповідачів 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У травні 2014 року ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, подав заяву про відмову від позову в частині стягнення на його користь моральної шкоди з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 травня 2014 року провадження у справі в частині вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди закрито.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Захищено право власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 шляхом усунення останньому перешкод у користуванні вказаною квартирою шляхом виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, неповнолітньої ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1 В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 травня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_4, звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2014 року, обґрунтовуючи вимоги тим, що ухвалюючи вказане рішення, апеляційний суд виходив із того, що вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України злочину та засуджено до шести років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, у тому числі й належної йому спірної квартири. Проте постановою Верховного Суду України від 19 жовтня 2015 року вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09 квітня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2014 року скасовано, а кримінальну справу щодо нього направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Посилаючись на те, що вищевказані обставини є нововиявленими обставинами, заявник просив переглянути рішення апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2014 року у зв'язку із нововиявленими обставинами.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про усунення перешкод власнику у користуванні квартирою, виселення та відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_4, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанцій й передати справу на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 травня 2014 року задоволено частково позов ОСОБА_9 Захищено право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1. Усунуто ОСОБА_9 перешкоди у користуванні вищевказаною квартирою шляхом виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та неповнолітньої ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_9, апеляційний суд виходив із того, що останній позбавлений права власності на квартиру АДРЕСА_1 оскільки вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року його визнано винним у скоєнні передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України злочину та засуджено до шести років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, у тому числі і спірної квартири (а. с. 149, 150).

Постановою Верховного Суду України від 19 жовтня 2015 року вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09 квітня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2014 року щодо ОСОБА_9 скасовано, а кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 186-188).

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07 грудня 2015 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1/2011/216/12, виданого 08 травня 2013 року Дзержинським районним судом м. Харкова, про конфіскацію всього майна ОСОБА_9, яке належить йому особисто, з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" (а. с. 179).

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд рішення апеляційного суду за нововиявленими обставинами, суд апеляційної інстанції виходив із того, що скасування постановою Верховного Суду України від 19 жовтня 2015 року вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року, ухвали апеляційного суду Харківської області від 09 квітня 2013 року та ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2014 року щодо ОСОБА_9 та направлення кримінальної справи на новий розгляд до суду першої інстанції не може бути підставою для перегляду рішення за правилами глави 4 розділу V ЦПК України (1618-15) , оскільки вирок суду не є рішенням суду.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна, виходячи з наступного.

Так, судове рішення - це висновок суду як акт судового права, в якому застосовуються норми матеріального та процесуального права при вирішенні судом цивільних справ.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов'язковими для виконання на всій території України.

Статтею 369 КПК України встановлено види судових рішень, що приймаються у кримінальному судочинстві. Зокрема, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

За змістом ст. 371 КПК України суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 361 ЦПК України підставою для перегляду рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення, що підлягає перегляду.

У пункті 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" (v0004740-12) роз'яснено, що скасування судового рішення (п. 3 ч. 2 ст. 361 ЦПК) може бути визнано нововиявленою обставиною лише в тому випадку, коли суд обґрунтував ухвалене судове рішення скасованим (воно було підставою для ухвалення такого судового рішення) або виходив із нього, хоча прямо й не посилався на нього на підтвердження наявності вказаних обставин, а також якщо наслідком скасування судового рішення є інше за змістом вирішення спору.

Розглядаючи заяву про перегляд судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами, апеляційний суд зазначені положення закону та роз'яснення пленуму не врахував, неправильно розтлумачив норми ст. 361 ЦПК України та на порушення ст. ст. 10, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводи заяви ОСОБА_3, а саме не звернув уваги на те, що ухвалюючи рішення, про перегляд якого просив заявник, апеляційний суд обґрунтовував його вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року, який скасовано постановою Верховного Суду України від 19 жовтня 2015 року, зокрема, щодо обставин наявності права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру.

За таких обставин апеляційний суддійшов передчасного висновку про те, що обставини, на які посилався заявник, не є нововиявленими, та про залишення заяви без задоволення.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду відповідно до положень ч. 1 ст. 338 ЦПК України.