Заголовок документа не знайдено - 13.07.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Одеської міської ради, Третьої одеської державної нотаріальної контори про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом та поновлення строку на прийняття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2014 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи доповнив, та остаточно просив встановити факт постійного проживання понад п'ять років однією сім'єю разом із ОСОБА_6, який помер у грудні 2011 року; визнати його спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті останнього та поновити строк прийняття спадщини після його смерті. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_6 був його далеким родичем, із яким він вів сумісне господарство, фактично утримував його, сплачував квартплату, житлово-комунальні послуги, купував йому одяг, готував їжу, прибирав у квартирі, а коли той хворів, то доглядав його. Після смерті ОСОБА_6 він звернувся до Шостої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте для цього йому необхідно надати документи, що підтверджують родинні стосунки з померлим.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 січня 2013 року позов задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4 понад п'ять років однією сім'єю разом із ОСОБА_6 на час відкриття спадщини.

Визнано ОСОБА_4 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_6

Поновлено ОСОБА_4 строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2014 року скасовано заочне рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник ОСОБА_5, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають наведеним нормам процесуального права щодо законності й обґрунтованості та установлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) ).

Пунктом 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , передбачено, що у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання із спадкодавцем, доказом постійного проживання з ним можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування, про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом установлено, що 01 грудня 2011 року помер ОСОБА_6, який був зареєстрований і постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1

ОСОБА_4 звернувся до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою про вирішення питання стосовно видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, проте така заява не була розглянута нотаріальною конторою та адресована до Шостої одеської державної нотаріальної контори, де і було заведено спадкову справу № 619/2012.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, зазначивши, що позивач проживав однією сім'єю із ОСОБА_6 близько шести років, доводиться йому далеким родичем, вони разом вели господарство, позивач фактично утримував останнього до його смерті, сплачував квартплату, житлово-комунальні послуги, купував йому одяг, готував їжу, прибирав у квартирі, а коли той хворів - доглядав його. Оскільки протягом шести місяців із часу відкриття спадщини позивач не заявив про свою відмову від неї, тому на підставі ст. 1264 та ч. 3 ст. 1268 ЦК України він є спадкоємцем четвертої черги та вважається таким, що прийняв спадщину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні указаного позову, апеляційний суд виходив із недоведеності та необґрунтованості вказаних позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів згідно зі ст. ст. 58- 59 ЦПК України на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, які б свідчили про наявність родинних стосунків із померлим, на підтвердження факту пов'язаності спільним побутом із померлим, знаходження спадкодавця у безпорадному стані та доказів необхідності надання через це матеріального забезпечення, іншої допомоги спадкодавцеві.

Крім того, суд виходив із того, що у справі відсутні відомості про місце реєстрації позивача та копія його паспорта, а згідно з довідкою про виписку з домової книги про склад сім'ї і реєстрації - додатка форми № 1, виданої КП ЖКС "Вузівський", ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 проживав один; відомостей про проживання в цій квартирі членів сім'ї померлого та інших осіб довідка не містить (а. с. 32).

Разом із тим апеляційний суд виходив із того, що зі справи не вбачається, а судом першої інстанції не з'ясовано питання про те, ким доводиться позивач померлому, а висновки суду про наявність між ними родинних стосунків нічим не підтверджені.

При цьому пояснення свідків, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, апеляційний суд визнав неналежними доказами у справі, за відсутності інших письмових доказів.

Апеляційний суд дійшов висновку, що, заявивши позовні вимоги про поновлення строку на прийняття спадщини, позивач неправильно обрав спосіб захисту права, оскільки такий суперечить положенням ч. 3 ст. 1272 ЦК України щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Крім того, апеляційний суд установив, що згідно з листом завідувача Третьої одеської державної нотаріальної контори від 12 лютого 2013 року заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини подана 29 вересня 2012 року; 15 листопада 2012 року із такою самою заявою звернулася ще ОСОБА_7 (а. с. 51), у зв'язку із чим дійшов висновку, що судом першої інстанції не було перевірено питання щодо наявності інших спадкоємців після померлого ОСОБА_6 і не вирішено питання в порядку ст. 33 ЦПК України про необхідність залучення ОСОБА_7 до участі у справі як належного відповідача або як співвідповідача.

Однак повністю погодитися із вказаними висновками судів не можна виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції Україниправа та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 3 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Проте на порушення положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а саме: про необхідність уточнення позивачем предмета і підстав заявленого позову із врахуванням вимог ч. 3 ст. 1272 ЦК України; не обговорив питання про необхідність залучення ОСОБА_7 до участі у справі як співвідповідача згідно зі ст. 33 ЦПК України із належним оформленням цієї процесуальної дії.

На стадії перегляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд відповідно до наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень був позбавлений можливості виправити вищевказані помилки та усунути допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини справа, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник ОСОБА_5, задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 січня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.