Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Леванчука А.О.,

Маляренка А.В., Парінової І.К.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання спільною сумісною власністю подружжя нежитлового приміщення та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2016 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що у період з 1998 року по 2014 рік він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 Під час перебування у шлюбі вони придбали нежитлове приміщення № 3, розташоване по АДРЕСА_1 яке було оформлене на відповідача. Позивач зазначив, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, проте ОСОБА_4 обмежує його у праві володіння і розпорядження його часткою спільного майна. Посилаючись на викладене, позивач просив визнати нежитлове приміщення № 3, розташоване по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, а також визнати за ним право власності на 1/2 частки цього приміщення.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 21 квітня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (після одруження - ОСОБА_4) було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 (а. с. 8, т. 1).

У шлюбі дітей не мають.

ОСОБА_4 має сина від першого шлюбу - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 63-65, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2 28 листопада 2001 року ОСОБА_4 зареєструвалася як фізична особа - підприємець (далі - ФОП) (а. с. 212, т. 1).

На підставі розпорядження Вінницької міської ради "Про надання в орендне користування нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста" 07 березня 2007 року між виконавчим комітетом Вінницької міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір оренди приміщення № 3, розташованого по АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності, яке остання орендувала до 2010 року, що також підтверджується додатковими угодами від 25 червня 2007 року та від 01 липня 2007 року до договору оренди приміщень (будівель, споруд) від 07 березня 2007 року № 1-42 (а. с. 208, 209, т. 1).

Рішенням 40 сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 30 жовтня 2009 року № 2528 "Про внесення доповнень до рішення міської ради від 27 лютого 2009 року № 2267 "Про затвердження переліків приватизації об'єктів комунальної власності міста на 2009 рік" до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, було включено підвальне приміщення загальною площею 77,2 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 яке орендувала ФОП ОСОБА_4 (а. с. 25, т. 2).

Рішенням 46 сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 26 березня 2010 року № 2720 "Про затвердження переліків приватизації об'єктів комунальної власності міста на 2010 рік" до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу було включено підвальне приміщення загальною площею 81,4 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 яке орендувала ФОП ОСОБА_4 (а. с. 26, т. 2).

21 грудня 2010 року між Вінницькою міською радою в особі управління комунального майна Вінницької міської ради та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу приміщення № 3, розташованого по АДРЕСА_1 загальною площею 75,5 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 2602 (а. с. 9, 10, 72, 73, 186, 187, т. 1).

Відповідно до п. 1.5 вказаного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2010 року об'єкт нерухомості продано за 87 013 грн 17 коп. та передбачено обов'язок покупця сплатити податок на додану вартість у розмірі 17 402 грн 63 коп.

Як вбачається із акта приймання-передачі нежитлового приміщення від 10 січня 2011 року № 3 управлінням комунального майна Вінницької міської ради передано, а ФОП ОСОБА_4 прийняла нежиле приміщення № 3, розташоване по АДРЕСА_1, загальною площею 75,5 кв. м, вартістю 104 415 грн 80 коп., у тому числі ПДВ - 17 402 грн 63 коп. (а. с. 214, т. 1).

Право приватної власності на вказане нежиле приміщення зареєстровано в комунальному підприємстві "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" 16 квітня 2011 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 29692784, у якому міститься примітка про те, що ОСОБА_4 є ФОП (а. с. 11, 216, т. 1).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано 29 квітня 2014 року, прізвище останньої змінено на ОСОБА_4 (а. с. 116, т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірне нежитлове приміщення не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки придбане не за спільні кошти подружжя.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у ст. 57 СК України.

Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; також законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (ст. 320 ЦК України).

Відносини стосовно майна фізичної особи - підприємця регулюються нормами ЦК України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) та Закону України "Про підприємництво" (698-12) .

Так, згідно зі ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи - підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Системний аналіз ст. ст. 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилалася на те, що спірне нерухоме майно придбане нею за рахунок коштів, отриманих від її сина ОСОБА_5, а тому не може бути визнано спільним сумісним майном подружжя.

Судами встановлено, ОСОБА_5 05 червня 2007 року зареєстрований як фізична особа - підприємець.

Згідно з довідкою Центрального відділення публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" від 08 червня 2015 року № 164-1/1529 про рух коштів на рахунках ФОП ОСОБА_5, за період з 01 листопада 2010 року по 31 січня 2011 року останнім було знято грошові кошти у розмірі 92 030 грн (а. с. 67, т. 1).

Із довідки публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" (далі - ПАТ "Ерде Банк") від 15 грудня 2010 року та договору № 10697 банківського рахунку фізичної особи, укладеного 15 грудня 2010 року, вбачається, що на ім'я ОСОБА_4 було відкрито поточний рахунок НОМЕР_4 у ПАТ "Ерде Банк" у м. Вінниці (а. с. 68-70, т. 1).

Згідно з квитанціями від 22 грудня 2010 року № 1851 та від 10 січня 2011 року № 3873 ОСОБА_4 внесено на рахунок НОМЕР_4 у ПАТ "Ерде Банк" кошти у розмірі 47 240 грн та у розмірі 57 671 грн, всього на загальну суму 104 911 грн (а. с. 74).

Відповідно до квитанції публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" від 22 грудня 2010 року про здійснення валютно-обмінної операції або з купівлі-продажу банківського металу ОСОБА_4 22 грудня 2010 року здійснено обмін 3 000 доларів США, що еквівалентно 23 943 грн.

Згідно з випискою з особового рахунку НОМЕР_4 у ПАТ "Ерде Банк" за період з 01 грудня 2010 року по 02 лютого 2011 року, за вказаний період ОСОБА_4 було перераховано на рахунок управління комунального майна Вінницької міської ради наступні кошти: 22 грудня 2010 року - 47 240 грн, призначення платежу - "часткова плата за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу приміщення б/н від 21 грудня 2010 року" та 10 січня 2011 року - 57 671 грн, призначення платежу - "плата за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу приміщення б/н від 21 грудня 2010 року" (а. с. 24, т. 2).

Усього ОСОБА_4 на рахунок управління комунального майна Вінницької міської ради перераховано кошти в загальній сумі 104 911 грн.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій на порушення ст. ст. 212- 214, 303, 304, 316 ЦПК України на вказані вище положення закону уваги не звернули, доводів та заперечень сторін не перевірили, фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не встановили, зокрема, дійсні кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття) та мету його придбання, чи використовується спірне нежитлове приміщення на час вирішення спору відповідачем у підприємницькій діяльності.

Дійшовши висновку про те, що спірне нежитлове приміщення було придбане ОСОБА_4 за кошти, отримані нею у її сина ОСОБА_5, не зазначили, якими доказами підтверджується передача відповідачу коштів на придбання спірного нерухомого майна, вказавши лише те, що зняття ОСОБА_5 коштів зі свого рахунку та придбання ОСОБА_4 спірного приміщення відбулося в один період.

При цьому суди не врахували, що довідка Центрального відділення ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" від 08 листопада 2015 року № 164-1/1529 про рух коштів за період з 01 листопада 2010 року по 31 січня 2011 року на рахунках клієнта ФОП ОСОБА_5 не може бути належним доказом того, що зняті у вказаний період кошти були позичені ОСОБА_4, та що спірне нерухоме майно було придбане саме за рахунок цих коштів.

При цьому сама по собі обставина, що майно було придбане за позичені кошти не свідчить про те, що ці кошти були особистою власністю відповідача.

Загальними положеннями, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215, 303, 316 ЦПК України, визначено вимоги щодо обов'язкового установлення судом під час вирішення спору в межах позовних вимог обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, без виконання яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами першої та апеляційної інстанцій повністю не встановлені, рішення суду першої інстанції, залишене без змін ухвалою апеляційного суду, не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.