Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Леванчука А.О., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 9 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року,

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (далі - ПАТ "Брокбізнесбанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в ході проведення перевірки уповноваженими особами АТ "Брокбізнесбанк" діяльності Солонянського відділення банку на початку 2009 року, було встановлено численні порушення чинного законодавства з ознаками кримінально - караних діянь. За наслідками досудового слідства та судового розгляду 27 грудня 2012 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області відносно підсудних ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 винесено постанову про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 згідно з п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію".

Посилаючись на те, що вказаною постановою встановлено заподіяння відповідачем шкоди позивачу на загальну суму 230 225 грн внаслідок оформлення на підставних фізичних осіб, а отже неукладених кредитних договорів та безпідставне отримання відповідачем по цим договорам вказаної суми грошових коштів, позивач просив стягнути вказану суму, в порядку ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 9 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" 230 225 грн у рахунок відшкодування шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що преюдиційною постановою суду, прийнятою в рамках кримінальної справи (ч. 3 ст. 61 ЦПК України), установлено факт вчинення ОСОБА_3 злочинів, унаслідок яких банку завдано майнову шкоду. Отже, вказаний факт доказуванню не підлягає, а тому є правові підстави для застосування норми ст. 1212 ЦК України, оскільки між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини. При цьому відповідача звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючої підстави, тому його вина у завданні шкоди преюдиційно встановлена та доведена.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.

Установлено, що постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року, що набрала законної сили, ОСОБА_3, якого звинувачено у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 27 - ч. 2 ст. 364-1, ч. 1 ст. 366, ч.ч 2, 3 ст. 358 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності згідно п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію".

Зі змісту вказаної постанови суду вбачається, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_3, а саме сприяння посадовим особам Солонянського відділення банку оформляти фіктивні кредитні договори на підставних позичальників і його злочинними діями банку заподіяно шкоду на загальну суму 230 255 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про амністію" амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.

Суди, дійшовши висновку про те, що факт завдання шкоди банку неправомірними діями ОСОБА_3 установлений зазначеною постановою суду в рамках кримінальної справи і не потребує доказування, не врахували, що за змістом ч. 4 ст. 61 ЦПК України тільки вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Інші прийняті в рамках кримінальної справи постанови (як у цій справі - постанова про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з амністією) оцінюються судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України, тобто у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) ).

При цьому для цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду суду слід враховувати, що єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину завдавача шкоди.

Отже, позивач має довести а суди встановити зазначені складові для покладення цивільно-правової відповідальності на відповідача у завданні шкоди банку відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Крім того, при вирішенні спору суди керувалися ст. 1212 ЦК України, яка застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. При цьому мається на увазі відсутність договірних відносин саме між сторонами спору. У справі, що переглядається, установлено, що договори, які укладались, оформлені не між банком і відповідачем, а між банком й іншими встановленими особами, які не є стороною у справі.

Пред'являючи позов, банк посилався на те, що йому завдана шкода. Отже, суду слід визначитись, які правовідносини виникли між сторонами, чи не є ці правовідносини такими, які виникли з делікту (деліктні правовідносини).

У зв'язку з цим у порушення вимог п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд першої інстанції не уточнив у позивача позовні вимоги.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 9 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.