Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Ляшко Вікторія Олександрівна, про скасування свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_7 Спадкоємцями після її смерті є вона, позивачка, за заповітом та ОСОБА_4, ОСОБА_5 за законом. До складу спадкового майна входять житловий будинок та земельна ділянка площею 0,0615 га по АДРЕСА_1 для обслуговування цього будинку. 13 червня 2012 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частини вказаного вище майна, а відповідачі - по 1/6 частині цього майна за законом. 16 березня 2015 року на електронних торгах вона придбала у них по 1/6 частині зазначеного будинку та стала його власником у цілому.

Враховуючи викладене, позивачка просила скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 13 червня 2012 року відповідачам на 1/6 частину земельної ділянки кожному, визнати за нею право власності на вказану вище земельну ділянку у цілому, оскільки згідно положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розташований.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0615 га, розташовану по АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі є власниками частини спірної земельної ділянки на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих згідно чинного законодавства, і підстав для визнання права власності на цю земельну ділянку у цілому за позивачем немає.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов про визнання права власності на земельну ділянку за позивачем, апеляційний суд виходив із того, що позивачка придбала частини будинку, що належали відповідачам, тому право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, перейшла до неї відповідно до положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, оскільки житловий будинок і земельна ділянка мають становити одне ціле.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 До складу спадщини після її смерті входять житловий будинок та розташована під ним земельна ділянка площею 0,0615 га по АДРЕСА_1.

Спадкоємцями після її смерті: за заповітом є ОСОБА_3, а за законом - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які мають право спадкування обов'язкової частки у спадщині.

13 червня 2012 року вони отримали свідоцтва про право на спадщину, зокрема ОСОБА_3 - на 2/3 частині спадкового майна, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - по 1/6 частині спадкового майна.

У подальшому, 16 березня 2015 року ОСОБА_3 на електронних торгах придбала 1/3 частину житлового будинку, що належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (по 1/6 частині), та стала власником житлового будинку у цілому.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що, придбавши частки відповідачів у житловому будинку, до неї перейшло й право власності на їхні частки у земельній ділянці, що під ним розташована згідно норм ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про визнання за позивачкою права власності на належні відповідачам частки земельної ділянки, оскільки не врахував того, що право власності має абсолютний характер та є непорушним за виключенням випадків, встановлених законом, та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не перевірив їхніх тверджень про те, що ці частки є окремими об'єктами цивільних прав та набуті ними правомірно, а також про те, що ОСОБА_3 належить 2/3 частини цієї земельної ділянки і саме на належній їй частині розміщено житловий будинок.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Проте апеляційний суд не вказав які конкретно права позивача порушені та підлягають захисту шляхом визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку вцілому.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив рішення суду першої інстанції та фактично залишив право власності на ту саму земельну ділянку у двох осіб, що є неможливим.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.